Читать «Королівська обіцянка» онлайн - страница 135

А якщо він причаївся по той бік Печатки й тільки й чекає, коли я повернуся?

І страшенно хочеться до мами. І дуже скучила за Петрусем і Дмитриком, і навіть за вітчимом трішки скучила. І шкода, що немає поруч Макса Овчиніна, він славний хлопець, а я наговорила йому різної гидоти. Тільки заради цього варто повернутися додому — щоб перед ним вибачитися, я просто повинна це зробити!

Так я розмірковувала й плакала водночас від страху й полегшення, від утоми, від туги, коли по кімнаті за моєю спиною просвистів вітер, і хтось великий і сильний зупинився біля вікна позаду мене.

— Ліно?

Я нашвидку витерла очі й тільки потім обернулася:

— Так, ваша величносте?

— Що скажеш?

Я зібралася з духом.

— Я винна перед вами й прошу пробачення. Я розумію, чому ви не хотіли, щоб я туди ходила. Там страшний світ, дуже страшний і бридкий, але я… я повинна ще раз туди піти. Привести останнього принца, для Стелли.

Він довго мовчав. Нарешті заговорив, і від звуку його голосу в мене мороз пробіг по шкірі:

— З якого дива ти, магу дороги, взялася виконувати за мене мою Обіцянку?

У мене язик приклеївся до горла.

— Чому ти почуваєшся вправі ризикувати своїм життям заради клятви, яку я дав при здоровому глузді й твердій пам’яті? Чи я дитина, не здатна подбати про себе? Чи я дурень, який не відає, що творить?

— Ні, ні, ваша величносте!

— Ні? А ти знаєш, що б сталося, якби ви з Уймою загинули? Я втратив би Гарольда. Він про це знає.

— Га? — у мене ноги роз’їхалися, як у теляти, я мішком сповзла з підвіконня.

— Так! Ваш учинок ще дещо прояснив — Гарольд не може бути королем. Він не розуміє деяких речей. І я не впевнений, що він їх зрозуміє з роками. Що було б, якби ти загинула?! Уяви: мені залишилося жити кілька років, спадкоємця немає й не передбачається, попереду — порушення Обіцянки… Що було б з Королівством? Точніше так: що сталося б зі світом, у якому більше немає Королівства?!

От тепер я не просто плакала — я ридала. Ридма.

— Ваша ве… Я не… Та мені… Я просто хочу, щоб ви жили! І Гарольд теж, бо… Мені все одно, що буде з Обіця… Навіть якщо ви мене проклянете, проженете… я все одно знайду принца… хоч у якій дірі… тому що ви не вмрете. Я не хочу, щоб ви вмирали! Нехай мене смажать на повільному вогні, але ви не вмрете!

— Старий я дурень, — пошепки сказав Оберон. — І як я міг витягти тебе із твого світу? Я думав, ти доросла…

І він повернувся, щоб піти геть, але відразу розвернувся назад. Постояв наді мною. Взяв попід пахви й підняв.

— Ліно… слухай. Та не реви ти… послухай мене. Гаразд. Ходи сюди.

Він легко вискочив на підвіконня й витяг мене за собою. Я не встигла нічого зрозуміти, коли він раптом відіпхнувся ногами й злетів над вікном, і кажан, що пролітав мимо, від жаху шарпнувся убік.

Я вивалилася з вікна слідом за ним і зависла на його руці — на висоті десятиповерхового будинку.

Він не докладав жодних зусиль, просто плив собі в повітрі й дивився на місяць, але будь-яка ластівка поруч із ним здавалася б незграбною трудягою. Я довго не могла зосередитися: то висіла на його руці мертвим вантажем, то починала звиватися, як черв’як на гачку. Ми були вже над містом, коли я нарешті віднайшла потрібний настрій. Мої груди наповнилися повітрям, я полегшала, ще й іще — і зовсім втратила вагу, вирівнялася й полетіла поруч із королем-чарівником.