Читать «Сестри Річинські. (Книга друга. Частина друга)» онлайн - страница 69

От зараз і Ясьо надійде. Тільки що не чути цокоту його кованих обцасів по кам'яних плитах, якими викладена доріжка від брами до ганку.

Може, відпроваджував когось з товаришів зміни та й стоїть з ним на роздоріжжі, докурюючи цигарку. А можливо, затримав його для чогось черговий по станції, як то уже було раз, коли переходили з зимового на літній графік. Годно бути і таке, що трапилась якась тяганина з безбілетним пасажиром. Понаплоджувалося тепер різної батярні, охочої заяцювати по залізницях.

Та все ж таки де Ясьо?

За вікном починає мутніти. Скоро з того сизого, передранкового туману зачервоніється Монастирська гора, а на мості задуднять вози.

Відкинула ковдру, вискочила з ліжка, бо несила було довше лежати. І добре, що схопилася, бо щойно тепер замітила, що спідниця на бильці крісла вся у реп'яхах.

Прибралася, пригладилася, обслинила зашкарублі губи, перехрестилася і вийшла надвір.

У сизому холодному світанкові ніч танула перед очима. Божі ліхтарики — зірки — гасли одна по одній. В місці, на чубчику Монастирської, звідки сходитиме сонце, закривавився крайчик неба. Місяць на небі зблід і став прозорим, ніби з бібули. На сусідських дахах, на листках капусти, на лавці біля вишні, на павутині поміж галузками порічок, на низькій щетині кінського рум'янку, на подвір'ї біліє срібляста роса.

Свіжо. Холодно і — пусто.

Люди ще сплять.

…Люди сплять, кури сплять, тільки наймичка не спить, мій білий пальчик варить…

Бабина казка. Аби чимсь зайнятись, іде Франя відчиняти курник і будити курей: «А уш… а… уш!..»

Сполошені, сонні кури позіскакували з бант і, не знаючи, що діяти о цій порі, почали чубитись поміж собою. Між розсварених жінок вмішався півень, наробив галасу, дав прочухана одній-другій, що попалася ближче під дзьоб. Тоді, пожуривши незгідливих, злопотів крильми, вискочив на пліт і, розпростерши свої пишні зеленкувато-сині крила, закукурікав на всю Мнихівку.

Дурна затія з курми подіяла заспокоююче на Франю. І в гадці не мала тепер, щоб той мертвий на Вузькій був її Яськом. Коли б, сохрань боже, притрапилося яке нещастя з її чоловіком, то до цього часу вже десять разів дали б їй знати. Залізниця має свої телефони та різні телеграфи, а на станції в Нашому немає людини, яка б не знала, де живе Качуровський, який недавно оженився.

Тим більше, що їх дім новий і виділяється серед довколишніх халуп, наче молода серед вінка дівчат.

Певна була, що чоловік її живий, лише палила її цікавість: де він тепер? Коби хоч знати: чи в Нашому, чи десь далеко від нього?

Передчуття не завело Франі. Її чоловік був живий і здоровий. Саме в тому часі, коли вона побивалася в думках за ним, він сидів на лавці у приміщенні чергового поліцейської комендатури.

Випадковим збігом обставин він був другою, а для поліції першою особою, яка побачила трупа на вулиці Вузькій.