Читать «Сестри Річинські. (Книга друга. Частина друга)» онлайн - страница 286

Бронко схопив Каминецького за руки і міцно стиснув їх:

— Борисе, ви мусите мені сказати ще…

— Спокійно, хлопче, пусти мені руку. Нас можуть підглядати. Я знаю, про що тобі йдеться. Отже, слухай: я не помилився тоді над Прутом, коли говорив тобі, що наша партія ще ніколи не була такою спаяною і впливовою, як тепер. І ось перед обличчям неминучості скажу тобі свою справжню думку: вважаю, що ліквідація КПЗУ — велика історична помилка. А там історія розсудить, наскільки я мав рацію. Однаково вмиратиму як член Комуністичної партії Західної України. І ще одно, от старий чортяка, був би забув! Передай хлопцям, щоб з приводу моєї смерті жодних там демонстрацій — вигуків, летючок і тому подібного. Не такий тепер час. — Нагло урвав. Кивнув головою в бік дверей: — Пс-с! Він іде.

— Я не чую.

— Але я чую. Він уже близько, — приклав Борис палець до губ. Заки ключник повернув ключ у замку, встиг ще шепнути Бронкові:

— Ти не повинен знати, що він своя людина.

Увійшов ключник з молотком. Слюсарські вправи Бронка не пройшли намарне: тріснута труба була заклепана і запаяна, як належить!

Вночі з 15 на 16 серпня поліція забрала Бронка, коли той повертався від Річинських. Був певний, що попав під акцію, яка офіційно йменувалася профілактикою публічного спокою. Масові селянські страйки в околицях, напади селян на панські шпихліри, підпали незмолочених скирт, криваві сутички з імпортованими сільськогосподарськими робітниками, спільні виступи місцевих і приїжджих робітників проти двора давали достатню підставу для Бронкових міркувань.

Близько півночі комісар поліції закликав Завадку до себе. Бронко запідозрив, що поліцаю знудилося чекати, поки привезуть новий транспорт арештованих, і він захотів прогнати свою скуку його коштом.

Комісар, дебелий блондин з бичачим карчиком, сидів за столом, схрестивши перед собою свої ведмежі лапи, густо порослі золотистим пушком.

— Бунт, знову бунт, пане Завадко! — позіхнув на весь рот. — Ви так дуже любите русинського хлопа і завжди штовхаєте його в біду.

Бронко вирішив мовчати. Зрештою, дискусія мала б сенс лише тоді, коли могла б водночас послужити і агітаційним матеріалом, а для цього бракувало такого необхідного фактора, як… публіка.

— Доведеться організаторам відповідати за збройні напади русинських хлопів. Що ви на це, пане Завадко? Як ви, скажім, повелися б на нашому місці? А потім будете горлати по закордонних прокомуністичних газетах, що уряд для наведення порядку примінив чергову пацифікацію. А хто ж її викликав, як не такі, як ви? Ми дивимося на пацифікацію, як на зло. Ви трохи вчились латині, знаєте, що то — малюм нецесаріум?

Бронко розглядав гудзики на його мундирі.

— Уявляю собі, Завадко, як розгулявся б червоний терор, якби ми своєчасно не приклали рук до того, щоб його приборкати! О, то була б панорама! То було б, слово честі, видовище, гідне уваги!