Читать «Сестри Річинські. (Книга друга. Частина друга)» онлайн - страница 253

Референт справ політичних при нашівському старостві прийняв отця Ілаковича так, ніби зустріч поміж ними була наперед домовлена.

— Моє ушанування, моє ушанування. Чого це ксєндз так довго не показувалися в нас? Прошу, прошу сідати. Сигарету позволить ксєндз?

Добрий настрій Квасніцького лише діяв на нерви Ілаковичу, як звичайно, коли людина у великій зажурі зустріне весельчака.

— Бачу, що у пана референта чудовий настрій. Чи не виграли пан референт часом в лотереї, а може, авансик усміхається?

— Хай ксєндз не завидують мені, моєму гальгенгумору.

Це признання прихильніше настроїло Ілаковича до колишнього шкільного товариша. Свідомість, що ще хтось, крім нас, терпить, не зменшує нашого власного болю, але бодай притуплює нашу заздрість.

— Невже ж і у вас справи стоять кепсько?

— Кепсько? Делікатно сказано, Сидорцю.

Ілаковичу чомусь згадалася історія, яку колись напідпитку розповідав йому отець Нестор.

Вийшло так, що, мандруючи по Карпатах, Нестор потрапив до одного газди на медобрання. Власне кажучи, було вже по-всьому, і господар з цієї нагоди по роботі частував своїх сусідів молодим медом, розведеним самогоном. Газдині не було дома, і тому за столом велася чисто чоловіча розмова. Господар дому, аби, очевидно, розвеселити гостей, вихвалявся своїми чоловічими успіхами.

Запаморочений солодким трунком, він верз, що йому слина на язик несла, а гості для більшої втіхи ще й стали підбивати його запитаннячками, від яких стіни червоніли.

Раптом відчиняються бічні двері з комірчини і в них появляється господиня дому. Всім стало ясно, що газдиня чула сповідь свого чоловіка.

Що зробила б у такій ситуації інтелігентка? В найкращому випадку показала б гостям двері, а у звичайному — заїхала б чоловікові по циферблату і побила б посуд.

А як вчинила малограмотна, але обдарована природною інтелігентністю гуцулка? Вона спромагається на блідий, як її губи, усміх і каже:

— Люди добрі, газди шановні, що ви його слухаєте? Та мій Іван такий дурний, що як вип'є, то таке на себе наговорює, що якби хто його не знав, то подумав би, що то і є правда…

Історію цю Нестор розповів Ілаковичу, очевидно, щоб посміятися над Христиною за її ревнощі, з якими не могла дати собі ради, але чому саме цей епізод з усього, що чув Ілакович від Нестора, спав йому тепер на думку?

— А як ксєндзу подобається таке. По смерті Ільчука не було антидержавних демонстрацій на Нашівщині. Ладнє. Пєнкнє. Ми подали реляції про спокій у повіті, запевнили вищестоячі органи про благодійний вплив політики УНДО на маси, а тут рівно через тиждень доносять мені, що чиясь злочинна рука переіменувала з десятого на одинадцяте цього місяця вулицю Легіонів, найкращу вулицю Нашого, на вулицю — ксєндз повірили б? — на вулицю Ільчука, а театр імені Сенкевича, — це просто скандал, — на театр… імені Ільчука. Розуміє ксєндз, шито-крито, без великого шуму та диверсій. А минулого місяця потрапила мені до руки летючка. Адресована кому? Адресована до рядових поліцаїв.