Читать «Сестри Річинські. (Книга друга. Частина друга)» онлайн - страница 19

— Пане референте, — Ілакович порожевів аж до вух, — я не прийшов сюди слухати похвал на свою невістку. Я прошу відповісти мені на моє запитання: як мені розуміти факт, що ви пропустили таку антикатолицьку статтю? І взагалі, що це має означати? Новий курс у політиці? Кокетування з лівими?

— А якщо я відповім ксьондзу, що цього вимагає вища державна рація, то ксьондз задовольниться такою відповіддю?

— Змушу, — Ілакович був ображений, розчарований і — нове відчуття — сповнений тривожної непевності. Залишив кабінет референта, заледве попрощавшись з його господарем.

У коридорі отець Ілакович ніс у ніс зіткнувся з маклером Суліманом, який теж мав справу до референта від справ політичних.

— Ов, і отець канонік тут, — нахабно посміхнувся (а тон, а тон який!) Суліман, перший простягаючи Ілаковичу свою мавпячо довгу руку.

Коридорчик, в якому вони стали, був такий вузький і похмурий, що Ілакович не міг утриматися від маклера на належній дистанції і змірити поглядом нахабу від ніг до голови так, як він на це заслуговував. Що за безпардонність! Що за нечуване зухвальство! Проте, наче ведений чужою волею, отець Сидір простягає назустріч свою руку, яку Суліман, за єврейською звичкою, тисне досить недбало.

— Я хочу сказати… щось я давненько не бачив отця каноніка. Перестали шановний отець заходити до…

До Ілаковича донеслося, начеб маклер вимовив: «До нас».

— Куди я не заходжу? — непорозуміло спитав Ілакович. Не міг знати, кого має на думці Суліман під тим «нас».

— Я кажу, щось не заходять отець канонік до панства Річинських.

— Мені інакше причулося, Суліман.

— А як інакше, то що?

Ілакович зарожевівся (відчув, як шкіра на голові стала гаряча) і на мить замовк. Хвилину завагався, як йому поступити: покласти край недопустимій розперезаності маклера, просто повернувшись спиною до хама, чи вдати, ніби нічого незвичайного в його поведінці й не помітив. Рішився на останнє.

— А звідки ви знаєте, чи буваю, чи не буваю у панства Річинських?