Читать «Сестри Річинські. (Книга друга. Частина друга)» онлайн - страница 12

Серце шарпнулося в грудях у отця Ілаковича і стукнуло боляче двічі підряд. Спричинив це не так ляк за здоров'я дружини, як острах перед неприємними ускладненнями, що їх може принести хвороба в дім.

Сидір Ілакович був на тій стадії людського життя, коли чоловік прагне гармонії і спокою. Мріяв про буття, яке можна б порівняти до плавання човником по спокійній поверхні озера. Вода сама несе його, а людині тільки й зусилля, що коли-не-коли плюснути веслом по воді, щоб надати човнові правильний напрям. А смерть, яку так влучно порівнюють у святих писаннях до пристані, мала б бути єдино переходом з тимчасового у вічний сон.

На батистових подушках у притіненім покою (фіранки, як видно, ще звечора не розсувалися) в нічному з численними рюшками каптанику лежала його дружина — Наталя.

Виснажена, з підкруженими очима, з блідими, кривими губами жінка нічим, дослівно нічим не нагадувала молодої, кістлявої, з орлиним носом і чорними іскристими очима, не гарної, але пікантної дівчини, з якою багато років тому познайомився Сидір Ілакович на станційці в гірській місцевості.

Подружжя красеня Сидорка Ілаковича, теолога, з негарною світською панною Річинською, що навчалася в якомусь швейцарському пансіонаті, було сенсацією з одного і другого боку. Знайомі і родина молодого теолога дивувалися, як це він, такий вродливий, такий добре уложений, з такої родини, з таким поводженням у товаристві, з серцем голуба і личком херувима, дотепер не угледів собі пари серед попівських дочок. І найважливіше, що він побачив у тій кістлявій заграничній папузі (добре, що хоч не мавпі!). Її родина і знайомі теж не могли з дива вийти, що така світська, з такими широкими планами відносно майбутньої наукової кар'єри (натургешіхте), така урбаністична, така… така… європейська Натален закрутила собі голову галицьким попиком.

А сталося все так.

Гірська станційка, де чекали на поїзд група закордонних туристів і молодий теолог, оточена високими горами, мала вигляд денця коробочки.

Поїзд спізнявся (здається, розгулявся котрийсь з гірських потоків та підмив колії), і всі на пероні були тільки тим і зайняті, що зиркали на годинники та обчисляли хвилини затримки. Тоді одна з туристок, висока брюнетка, з рюкзаком на плечах і в незграбних бергштайгерах на ногах, чистою українською мовою спитала Ілаковича, чи не знає він, коли точно повинен був приїхати поїзд.

Якраз знав. Дівчина подякувала йому за інформацію і пішла до своїх. Коли пришилося всідати у вагон, Сидір, випадково, як думав, знайшовся разом з іноземними туристами, що розмовляли поміж собою французькою і німецькою мовами навпереміну. Поки доїхали до Станіслава (їм треба було пересідати на львівський поїзд), Сидір мав уже її адресу з прізвищем, знайомим, зрештою, йому, і датою на побачення, чи то пак рандеву.

Пізніше призналася йому Наталя, що ще тоді на пероні сказала собі: або він, або ніхто.

Ясна річ, не докінчила своїх природничих студій в Цюріху і за три місяці була вже попадею.