Читать «Одержима» онлайн - страница 114

Судини. Голова — дзвенить, мов келих, порожній акваріум, великий і круглий. І хтось кидає до нього каміння, воно б’ється об скло, скло дзенькає, може лопнути; голову розпирає зсередини.

Ця нестерпна жінка знов чогось хоче. Кожне її слово било в скляну голову й посилювало біль: бам, бам, БАМ. Аліса хотіла їй сказати, щоб замовкла — але говорити було невимовно.

Щоб забути про біль, вона спробувала думати, але думати виходило тільки про Вову. Аліса була максималісткою і чудово розуміла, що винуватити треба себе; вона познайомилася з Вовою на велодоріжці, вона поділяла його любов до екстриму й обожнювала запах його спортивного одеколону. Разом вони проїхали, напевно, тисячі кілометрів. І хоч Алісина закоханість останніми місяцями танула, але такої зради від Вови, такого падіння вона не чекала.

«Сама винна», — сказала б її мати, дізнавшись правду. Але мати ніколи не дізнається. Сакраментальне «сама винна» Аліса цілком може сказати собі без свідків.

У машині працювало радіо, плодило в скляному черепі крихітні тріщинки, що дзвеніли. Дід образиться, і справедливо; це свинство з її боку — так спізнюватися. Вона мусить бути веселою, повинна загладити ніяковість хоч би перед гостями; Алісі страшно було уявити, що скоро доведеться вийти на світло, яке так ріже очі, сміятися й плескати, і кожне слово привітань «Визнаний художник… всенародна слава… вітальна телеграма…»

Хоч, мабуть, офіціоз уже закінчився. О цій порі застілля перейшло в іншу фазу: всі вже сп’яніли, говорять кілька тостів одночасно, сміються, не слухають одне одного й балакають, балакають…

Її крихітна декоративна сумочка могла вмістити хіба що пудреницю та кредитку. Однак на самому дні лежала, причаївшись із попереднього виходу в люди, упаковка таблеток: вони не допомагали, або майже не допомагали, але в Аліси не було вибору.

* * *

— Що це вона ковтає? — раптом стурбувався демон. — Відьмо, що вона оце проковтнула?

Ірина повернулася на передньому сидінні, підозріливо розглядаючи Алісу. У напівтемряві машини лице дівчини світилося білим, ніби фосфоресціювало.

— Агов! Тобі що, погано?

— Відчепись, — Аліса розплющила очі й одразу замружилася, наче їй заважало навіть світло близьких рекламних щитів.

— У неї крововилив, — тривожно сказав демон. — У неї інсульт!

— Так, зупиніть, — Ірина обернулася до водія. — Де ми, адреса? Я викликаю «швидку»!

— Відвали, ідіотко, — тихо прогарчала Аліса. — Шефе, чому ми стали? Їдь…

Водій задумався, переводячи погляд з однієї на другу.

— Їдь! — гаркнула дівчина голосніше. — А ти, якщо тобі потрібна «швидка», виходь і викликай!

Водій обережно рушив уперед. Аліса відкинулася на спинку сидіння й заплющила очі.

Демон ще кілька хвилин дивився на Алісу впритул: дівчина його не помічала. Ірині кортіло просто зараз висловити Олегові, що вона думає про панікерів і про базік — але при двох свідках, та ще й у замкненому просторі, їй не хотілося починати розмову з порожнім місцем.

— Немає інсульту, — пробурмотів нарешті демон. — Звичайна мігрень або тиск. У моєї дружини раз на два місяці бувала мігрень…