Читать «Електрик» онлайн - страница 7

— А що, є вибір? — пробурмотіла Ніна. — До кав’ярні, нижче по вулиці. Мені там учора сподобалося.

— Ціни там непогані, — пробурмотіла Олена, — ціни, справді…

Вона зупинилася й насупилася, дивлячись повз Ніну — наче замислившись про щось раптово й глибоко.

— Ти чого? — запитала Ніна.

— Може, це в них секта якась? Типу, сплати рахунки земні, то на Страшному суді буде пізно. Або просто з приїжджих бабки вимагають? Так примітивно, знаєш, ніякий дурень не піддасться…

— У циганок виходить.

— То ж циганки… — Олена взяла халат, накинутий на спинку крісла. — От зараза, антистатик удома забула, струмом б’юся сьогодні цілий день… Тебе Єгор уже запросив на дачу?

— Ні.

Заграв мобільний телефон. Олена проникливо всміхнулася.

— Так, — Ніна постаралася втримати губи, які мимоволі роз’їжджалися до вух. — Так, Єгоре. Добрий день…

Олена, махнувши їй рукою, зникла за дверима ванної.

* * *

Хвилин десять вони говорили про техніки живопису, про ковальську справу та деревообробку. Єгор запросив Ніну помилуватися його колекцією старовинних олов’яних солдатиків — її почав збирати ще Єгорів дід, генерал, батько продовжив, а Єгор примножив. На жаль, Олена Вікторівна сьогодні ввечері не зможе прийти: їй треба посидіти з документами.

Ніна закінчила розмову з палаючими вухами й порожньою, мов повітряна кулька, головою. Летить же, летить, як метелик на вогонь, і знає, що потім каятиметься…

Але буває ж чудо?!

Олена, посміюючись, вийшла з ванної з рушником у руках:

— Ну й вигляд у тебе… Не бійся, подруго. Він класний мужик… Зараз підемо, я тільки пошту перевірю.

Вона відкрила ноутбук на краю дивана, здула з носа вологе пасмо, тихенько заспівала під ніс:

— Ніж я подарую тобі, ти виграв, бери…

Спершу вона замовкла. Потім із горла вирвався хрип. Олена обома руками вчепилася в ноутбук, її волосся стало сторч, тіло затряслося, забилося в судомах. З ноги злетів жовтий капець із веселим зайцем.

Посипалися іскри — цілий сніп.

Ніна закричала. Олена раптом сіпнулася дуже сильно, дріт вислизнув із гнізда в корпусі ноутбука, і Олена ватяною лялькою повалилася на журнальний столик.

Пахло горілим.

* * *

— Це нещасний випадок, — сказав лікар «швидкої».

Ніна ридала в адміністраторській. Її накачали валер’янкою, корвалолом, ще якоюсь пахучою гидотою, але ліки, звісно ж, не допомагали, і вона ридала безперервно вже майже годину.

— Очевидно, на корпус ноутбука пробила напруга з мережі… А вона вийшла з ванної й узялася мокрими руками, — лікар говорив і дивився вбік. — На жаль… тепер почастішали випадки… коли люди гинуть отак.

Ніна розридалася голосніше.

— Ми, зрозуміло, повідомимо міліцію, — сказав лікар. — їхня справа — встановити, що не було насильницької смерті… тобто була, але це нещасний випадок… А ми нічим не можемо допомогти. Тільки тіло відвеземо… Як ви збираєтеся його транспортувати?

— Що?

— Треба повідомити рідних, близьких, вони ж забиратимуть тіло?

— О Господи…

Друга адміністраторка, статечна повна тіточка, підсунула їй нову склянку води.

— Я поїду додому, — сказала Ніна, і зуби її стукали об скло. — Я поїду… сьогодні… я не можу залишатися.