Читать «Електрик» онлайн - страница 2

— Легше стало? — сухо поцікавилася Ніна.

— Вони в мене, суки, до вечора й вікна помиють, і ковролін у кімнаті перестелять, — Олена вийняла з сумки пластикову пляшку з водою. — Ану ходімо, поки я в діловій формі, коли там робочий день починається в їхній конторі?

— О десятій.

— О десятій! Ти ба, сибарити собачі, сплять допізна… Ходімо!

Адміністраторка тихо ридала, прикриваючись слухавкою; Олена промарширувала повз неї з високо підведеною головою. Ніна вповільнила крок, намагаючись придумати щось заспокійливе й примирливе, але так нічого й не придумала; на дні сумки в неї лежав шоколад «Натхнення» з горіхами, покликаний підсолодити тяжкі будні відрядженої. Ніна мовчки поклала шоколадку на стойку і вслід за Оленою вийшла на вулицю.

Олена вже зафрахтувала запилюжену «копійку», що, очевидно, біля готелю чергувала.

— На фабрику? — запобігливо спитав водій.

— Так, — Олена сіла спереду, Ніна пробралася на заднє сидіння.

— У відрядженні?

Олена пробурмотіла нерозбірливу фразу, яка означала, що в неї нема бажання базікати.

Містечко Загорівськ, при всій своїй провінційності, було зеленим і приємним. На задньому сидінні у водія валялася бувала в бувальцях карта; Ніна з цікавості її розгорнула. Так, містечко крихітне, оточене лісами з одного боку й полями з другого, з єдиним великим підприємством — деревообробною фабрикою «Брусок». Гарна фабрика; єдина проблема — нема нормальної залізничної гілки. Кажуть, два роки тому були зібралися будувати, та ба — не судилося…

А в усьому іншому — місто як місто: банк, велика електрична підстанція, школи, поштові відділення, лікарня, театр і концертна зала. Супермаркет у центрі, гордо найменований «Молл». Авторемонтні майстерні, коледж готельного господарства, турфірма «Обрій»…

Машина зупинилася на світлофорі. Уздовж акуратного бульвару сиділи три старенькі, дуже схожі одна на одну круглі невеликі бабусі. У ногах у кожної стояло пластикове відро, у кожному відрі гіркою височіли однакові червоні яблука. Бабусі сиділи, не дбаючи про покупців, розмовляючи, гріючись на ранковому сонечку — наче це й не базар, а клуб чи міський пляж…

Верескнувши гальмами, біля тротуару спинилася срібляста машина «міцубіші». Юнак, на вигляд — заможний клерк, зістрибнув з водійського сидіння, притискаючи до грудей жменю паперових грошей. Ніна намацала у дверцятах машини ручку, що опускає скло, й почала шалено її крутити.

— Це вам, — юнак стояв до Ніни спиною, шуміла вулиця, але слова його було чути прекрасно. — Це вам, і вам, і вам… На здоров’я.

І, наче чогось боячись, знову пірнув у машину. Щойно перемкнувся світлофор, «міцубіші» зірвався з місця й скоро зник попереду.