Читать «Острів тисячі самоцвітів» онлайн - страница 6

Проте, коли ця мить настане, коли вже вони будуть такі великі, що зможуть змайструвати човна, хлопці гаразд не уявляли собі. На їхню думку, дуже важливо було стежити, як швидко вони ростуть. З цією метою друзі викарбували на глиняній стіні хатини Тікірі дві риски, до яких діставали тім'ям, і щодня приходили туди вимірятися. На жаль, росли вони так помалу, що Тікірі це незабаром набридло, і він вечорами потай сипав на місце під тими рисками глину, змішану з камінчиками, і ретельно втоптував її босими ногами. Оскільки діяв Тікірі обережно й підсипав грунт потроху, то Бандала не помічав обману. Аж сам Тікірі дивувався… Бо ж розказували, що коли Бандала був маленький, дала йому мати з'їсти ігуанячий язик, загорнений у щавель, — щоб Бандала був найметкіший поміж людей. Це вельми небезпечне чаклунство, бо — як дехто на узбережжі вірив — ігуанячий язик дуже отруйний; коли ж дитина не загине, то буде надзвичайно розумна. Але чаклування, без сумніву, досі не почало діяти, — інакше хіба можна було б ошукати Бандалу цією купкою глини! Отже, Тікірі й далі провадив свою таємну працю, а за два тижні щасливий Бандала повідомив, що він тепер уже майже дорослий чоловік, бо виріс на цілу руку.

І тільки тоді вперше далась узнаки дія ігуанячого язика: Бандала дійшов думки, що безглуздо будувати власний човен, коли ось тутечки є Вікренин. Треба тільки виждати, як дядька не буде вдома, й позичити човна.

— Ах, ах, — зітхнув Тікірі, — видно, що ти їв язик, хоч він і дав тобі скорше відвагу, аніж розум. Хай мені всячина, але я давненько вже накидав оком на Вікренин човен. Тільки не зважувався… Зовсім не того, що боявсь, а того, що Вікрена не мій дядько, тож і його човен не мій анітрохи, а ось тобі він трішечки належить. Я хочу сказати, що в найгіршому разі… хоч нічого найгіршого не може статися, бо ти вже дорослий чоловік.

Насправді ж Тікірі мав на язику зовсім інше: «… В найгіршому разі ми все звернемо на тебе, а тобі перепаде од Вікрени менше, бо ти йому родич». Але вчасно прикусив язика, бо говорити загодя про прочухана було б немудро — Бандала міг би злякатися. Тепер же Бандалині груди розперла гордість і серце його сповнилося рішучості, справді гідної дорослого чоловіка.

За два дні, коли Вікрена, після ранкового лову, поїхав автобусом до Мінгаладона купити чаю, цукру, ниток та інших потрібних речей, хлопці узяли його човен і рушили до острівця.

Віяв легенький вітрець, розчісуючи верхівки пальм, гладінь моря була скреслена незчисленними жмурками, наче хтось пестливо водив по ній незчисленними пальцями. На півдорозі вітер ущух, і нараз перед ними постала прозора глибінь.