Читать «Острів тисячі самоцвітів» онлайн
Мірко Пашек
Мірко Пашек
ОСТРІВ ТИСЯЧІ САМОЦВІТІВ
РОЗДІЛ ПЕРШИЙ
Два тропічні острови
Хоч обидва хлопці, Тікірі та Бандала, народилися на Ланці й ніколи її не залишали, довгий час їм і на гадку не спадало, що Ланка — це тільки великий острів; тож можна сказати, що вони не відали, де живуть. Декому це видасться смішним, ба навіть неймовірним, але насправді тут не було нічого дивного, їхні односельці мали досить турбот і клопотів, їм було не до того, щоб викладати дітям географію; слово «школа» Бандала й Тікірі лише чули. Ніщо навколо них і знаку не давало, що Індійський океан, на березі якого вони були день при дні від зорі до зорі, омивав їхню рідну землю з усіх боків. Хоч як вони напружували зір, бачили тільки поросле кокосовими пальмами узбережжя, що бігло обабіч села в безмір'я. Коли ж якось випливли з рибалками в широке море — вертаючи, побачили свою батьківщину як нескінченну смугу, накреслену на обрії і різноколірну, мовби веселка: внизу бірюзова гладінь океану, облямована білим мереживом прибою… над нею фіолетово-сірий пояс пальмових стовбурів… іще вище зелена хаща крон кокосових пальм, густих і сплетених, наче мох. А над ними вічноголубе небо…
Було це дуже гарно, груди їм розпирала невимовна радість, вони вигукували й співали, погойдуючись на хвилях. Лише тоді, коли море аж занадто вирувало, забували про домівку й пантрували радніше балансир: від нього залежала рівновага човна, а отже, і їхні життя.
Їхньою мовою, сінгальською, рибальський човен звався «катамаран». Був це легесенький човник, зроблений із пальмової кори, схожий скорше на стрілу, аніж на судно, на якому ловлять рибу в неспокійному морі. Такий довгий він був, такий вузький і хисткий, що, здавалося, перша велика хвиля мала б перевернути його й віддати все — екіпаж і вилов — на поталу акулам. Аби запобігти цьому, до борту катамарана (як, зрештою, до всіх рибальських човнів у південних морях) прикріплена двома зігнутими гілками довга міцна тичка з легкого дерева. Це й є балансир, що втримує катамаран у рівновазі, бо робить ширшою його основу. Тікірі якось спало на думку, що той балансир, по суті, другий, іще тонший човен, котрий пливе біля катамарана, нерозлучно з ним зв'язаний; а Бандала завважив, що, коли хвилюється море, катамаран спирається на свій поплавок так, як стомлена людина, йдучи, спирається на палицю.
Човен, на якому хлопці супроводжували рибалок, уміщав шістьох дорослих чоловіків і здобич — іноді багату, іноді мізерну… Зграї риби кочували з місця на місце, часом зовсім зникали, але акули залишалися завжди: в глибині під катамараном ковзали лискучі тіла, навіть не ворушачи плавцем, а тільки ледь-ледь стріпуючи хвостом. Тривожно стискається серце, коли дивишся, як вони там ширяють, схожі на фантастичних величезних птахів з маленькими крильцями або й на винищувачів, котрі під час війни проти японців часто пролітали над узбережжям Ланки й мали такий самий вигляд, як акули, той же сталевий колір і навіть майже однакові плавці-крильця, звернені назад, як вістря стріл, але, звісно, куди більші. Так, англійці потребували до польотів набагато дужчих крил і зчиняли більший гуркіт, аніж акули, що мелькають у прозорім океані німо, наче тіні.
