Читать «Острів тисячі самоцвітів» онлайн - страница 29

Отже, це напевно був самоцвіт, опал, і Тікірі першої хвилі тривожно розмірковував про те, чи не повинен він однести його панові Ліндсею. Але камінь був надто гарний, та й, зрештою, коли пан Ліндсей дозволив його викинути на відвал, то це означало, що він нічого не вартий, не потрібний. Хоч Тікірі дуже добре знав, що пан Ліндсей не перевіряє особисто всіх камінців, ба навіть, коли на те пішло, ніколи не спускається до копалень, а лише сидить у канцелярії, п'є там чай або віскі, кричить у телефон, пише, лічить і курить. Однак це не міняло тієї незаперечної істини, що камені на відвалах належать тому, хто по них нагнеться, бо власник копалень од них відмовився; інакше-бо на відвалах вони й не опинилися б.

Задоволений знахідкою й наслідком своїх мудрувань, Тікірі обертав обидві половинки самоцвіту в долоні так, аби мінились і яскріли що було сили. Таку красу ховає в собі Ланка! Таку невимовну красу!..

Тікірі сміявся. Він знав давно вже, що Ланка є лишень острів, те, що спершу викликало досаду, бо певною мірою применшувало значення його батьківщини, нині сприяло його фантазії. Хоч він і гадки не мав, яка вона насправді, яку має подобу, але це йому майже не заважало. Тікірі уявляв її як щось кругле, наче величезна миска — точніше, миска з накривкою або віком, під яким ховається осяйна краса. Острів самоцвітів! Бо шар грунту з пальмами, джунглями, слонами, травою, ігуанами, селами, мавпами, кобрами — це все було тільки те віко, та накривка. А якби хто спромігся її підняти, то відкрилась би середина миски-острова, складена з самої краси блискучої. З самих самоцвітів…

Авжеж, це так!

Тут Тікірі заплющував очі, наче його сліпив цей несказанний блиск. І знов тихесенько сміявся, думаючи, що пан Ліндсей, власне, не вчинив нічого іншого, як звелів просвердлити скраєчку Ланки маціпусіньку дірочку й витягати з неї самоцвіти. Але хай витягає скільки хоче — їх іще залишатиметься сила-силенна, бо Ланка — найбагатший острів світу, острів тисячі самоцвітів…

Потім Тікірі злякався, щоб його ніхто не побачив з цією красою в руці, й старанно закопав обидві половини свого камінця за хатиною. І словом не прохопився про них навіть перед Бандалою.

Тим часом Бандала уже знову працював на кухні — відтоді, як поїхав Жожо, не добувши канікул. Але Жожо не повернувся до школи в Коломбо. Десь поблизу Ланки давно вже лютувала війна, подейкували, що жовті вороги, японці, швидко просуваються, може, прийдуть навіть сюди, тож пані Ліндсей вирішила, що Жожо буде краще в дідуся в Південній Африці, яка лежить далеко за морем і куди японці ніколи не досягнуть.

Жожо тоді креслив стеком у повітрі всілякі хитромудрі кола, аби показати Бандалі, кудою попливе… відтак зник зі своїм стеком і горою валіз. Пані Ліндсей у сльозах проводжала його аж до пристані.

Коли другого дня Бандала з Тікірі побачили над морем пружок диму, то вирішили, що це пароплав Жожо, і він димує так дуже лише тому, щоб якнайшвидше приставити Жожо Ліндсея до Південної Африки.