Читать «Острів тисячі самоцвітів» онлайн - страница 23

Першої миті Тікірі спалахнув гнівом.

Але за секунду гнів, на диво, змінився в безмежну радість, і Тікірі засміявсь — уперше під хвилі, коли кобра мигнула головою, наче блискавка. Тепер Тікірі знав, на чиєму сумлінні смерть Каранги.

Ані Жожо, ані він, Тікірі, не винен — у всьому винна мавпа вандура! Бо якби не зламала довгого прута Жожо, то був би Жожо штрикнув кобру з відстані, втричі більшої, і нічого тоді не сталось би — кобра-бо не плига.

Авжеж, саме так!

«Так, і не інакше!» — повторював Тікірі подумки й вірив у це, бо хотів у це вірити, й мусив вірити, щоб позбутися великого тягаря.

Раптом авто зупинилося. Тікірі підвів голову й побачив навколо цілком інший ліс.

Замість високих пальм з веселим зеленим верховіттям бігли увсібіч аж у безмір'я низькі сиві деревця з рідким листям, крізь яке. просвічувало сонце. Були це каучукові дерева. Плантація сера Вільяма Флемінг-Джонса. Попереду стояв його будинок, двоповерховий, з червоним дахом, із верандою — схожий на Ліндсеїв дім, як брат.

Після обіду господар з гістьми пішов до місця, де він вирубував праліс, щоб розширити плантацію. Він сказав:

— Я вирубую.

Пан Ліндсей притакнув:

— Авжеж, треба вирубувати, Білле…

А насправді праліс вирубували слони. Було їх десь із шестеро, на кожному сидів магаут, тубілець-погонич, і, погейкуючи та штурхаючи сталевим прутом, гонив слона на дерева пралісу. Дерева стояли щільними рядами, сплівшися кронами, могутні, непереможні —допоки об них не обіперся слон. Тоді дерева з тріскотом ламались і падали, наче були з порожнистого бамбука, не міцніші від прута Жожо.

— Оце галас! — кричав Жожо. — Трісь, трісь! Як вогонь!

— Оце сила! — кричав Тікірі. На узбережжі він бачив слона мало коли й ніколи не бачив за працею, бо кокосові пальми не треба вирубувати.

— Вони справді мають велику силу, — погодився Бандала. — Хоча, якби слони не були б такі важезні, то не робили б це так легко.

Тікірі засперечався, що слони роблять оте все завдяки надзвичайній, страшній, жахливій силі, яка анітрохи не залежить од ваги, а Бандала й Жожо сміялися з нього: знов Тікірі хоче звеличити себе: сам як пір'їнка, а без угаву чваниться силою та мужністю.

Тікірі спаленів з обурення. Але коли побачив, як слони відтягують убік величезні стовбури, як тягнуть їх за собою гримучими ланцюгами, то геть забув про злість.

— Сила! — захоплювався він. — Це найбільша сила на світі!

Слони так зачарували Тікірі, що й сер Вільям у його уяві несподівано став подібний до слона: величезний ніс, величезний тулуб, і так само застрашливо сурмить, коли сякається в носовик.

Надвечір вони рушили назад. — Я вже знаю, ким буду, — нараз проголосив Тікірі.

— Магаутом. Погоничем слонів, — угадав Бандала; своєю прозорливістю він, певно, завдячував ігуанячому язику, якого колись із'їв.