Читать «Острів тисячі самоцвітів» онлайн - страница 134

Повітря тяжке, тхне мочарами — але Бандала вперто ступає, що кожні десять кроків оглядаючись, чи не покажеться позаду машина. Проте здавалося, що всі машини сьогодні або їдуть від Коломбо, або ж навмисне зостались удома… крім однієї: хоч вона націлилась капотом у потрібному напрямку, але, на жаль, не рухалася. Був це чорний легковий «Морріс» із трьома пасажирами — двома жінками та одним чоловіком, одягненими по-європейськи; вони спільними зусиллями спитувалися розхитати машину, сподіваючись, що так витиснуть з бака останні краплі бензину.

Коли Бандала підійшов до них, чоловік витер спітнілий лоб і сказав по-сінгальськи:

— Гей, хлопче, маєш час? Візьми оцю каністру й гайни до колонки. Це недалеко.

Бандала зупинився. Чоловік скидався на португальця — всі вони, як дві краплі води, подібні до пана Альвара, хоч і не всі такі товсті й мало хто з них носить бінокль, — мав він світло-оливкове випещене обличчя, чорні вусики, а в зубах сірник: коли португалець говорив, сірник кивав угору і вниз, як живий.

— Дуже радий, пане, — вклонився Бандала. — Дайте мені гроші і…

— Ого! Ого! — засміявся чоловік. — Ліпше я піду з тобою.

— Як хочете, — погодився Бандала.

І, йдучи слідом за португальцем, думав, що цей дядько не дурний, бо він, Бандала, мо' й справді накивав би п'ятами з рупіями і каністрою, яку теж можна перетворити на гроші; ще вчора ввечері нічого такого Бандала не вчинив би, а сьогодні — вчинив би напевно.

Потім він ішов назад слідом за португальцем, нахилившись під вагою повної каністри, й думав: дивно, як людина міняється, коли в ній зненацька все вивертається навиворіт. Але при тому вигляд у неї такий самий, ніби з нею нічого не сталося…

— Дякую, пане, — вклонився Бандала поштиво, коли португалець простягнув йому з машини гроші. — Але я просив би, щоб ви мене довезли до Коломбо.

— Біжи пішака, — засміявся чоловік. — Як був я в твоїх літах — теж ходив на своїх, і це мені не шкодило.

— Яка буде ваша ласка, — мовив Бандала і сховав гроші. — Я просив вас того, що повинен добутися туди дуже швидко. У мене… у мене там слаба мати.

— Візьми його, татку! — співчутливо вигукнула одна з пасажирок.

Бандала глянув на неї — і відчув, що паленіє. Вона була краща від сну. Великі чорні очі, струнка, прекрасна, і приблизно його літ.

— Але Марі! — засміявся чоловік ізнов; — Ти що, йому віриш? Таж хлопець бреше, як… як…

— Ти брешеш? — запитала Марі. — Мені можеш сказати. Справді брешеш?

Подивилась йому в очі — Бандала похилив голову:

— Так.

— Ти диви! — ляснув чоловік себе по стегнах. — Такого недолугого брехуна я ще не бачив. Сідай до машини, хлопче, а то залишу тебе тут на згадку!

Так Бандала сидів тепер у машині й, заплющивши очі, блаженно тремтів: поруч нього сиділа Марі.

— Як тебе звати? — спитала вона.

— Бандала, — хлопець і сам ледь розчув себе.

— А я насправді звуся Майя, — засміялася вона. — Кажуть, так матуся хотіла. Але татко хоче, аби я звалася Марі. Мені ж більше подобається Майя.