Читать «Серце Всесвіту» онлайн - страница 57

Голубе сяйво зникло, диск повільно опустився на березі океану. Заблищавши в промінні Зірки-матері, він завмер непорушно.

Вгорі з’явився широкий отвір. З нього випливли три постаті космонавтів. Передній був старшим, могутнішим своєю будовою. Навіть срібляста тканина скафандра не скрадала сильних м’язів його тіла і рук. З-за прозорого покриття шолома видно було круте чоло, вольові очі, суворі риси обличчя. Супутники його були зовсім юними — з допитливими, ясними поглядами, веселими обличчями, нестримними рухами. Вони трималися позаду старшого, захоплено висловлюючи свої враження. Старший неуважно сприймав їх думки, дивився навколо, похмуро зиркаючи на галасливих літаючих тварин, що загрозливо репетували вгорі.

Постоявши непорушно в повітрі, він попросив уваги. Прозвучало шанобливе:

— Ми слухаємо тебе, сей Сіт…

— Я вітаю вас з першою небесною подорожжю, учні мої, — надійшла відповідь.

Очі Сіта тепло засяяли. Юні космонавти вдячно схилили голови перед Учителем.

— Віднині перед вами одкрито шлях до вдосконалення, до Вищих Сфер. Чи хочете ви цього? Ось ти, Од?

Ніжно-голубі щоки Ода поблідли від хвилювання, праву руку він з вдячністю приклав до чола.

— Мудрий Учителю, я все життя віддам заради цього…

— А ти, Мар?

Другий юнак стримано доторкнувся до чола, подумав. На чорному обличчі з’явився вибачливий вираз.

— Я не знаю, сей Сіт… Старший здивувався.

— Чому не знаєш?

— Пробач, Учителю. Я перед тобою не хочу говорити неправди.

— Тоді кажи правду.

— Я дивився древні записи, слухав безліч переказів, запитував старих тайя. Ніде я не знайшов відповіді: що роблять Вищі Сфери?

— Шукають істину для всіх тайя! — була сувора відповідь Сіта. — Хіба ти не знаєш цього?

— Не знаю, сей Сіт, — смиренно відповів Мар.

— Схаменися, друже, — схвильовано втрутився Од. Його очі палахкотіли острахом. — Хіба ти можеш сумніватися в словах Учителя?

— В словах сей Сіта — ніколи, — твердо заявив Мар. — Але ж він теж не ввійшов ще у Вищі Сфери?!

Сіт дивився в чесні очі юного супутника свого, довго не відповідав. Зрештою, він наблизився до нього, ніжно обняв Мара за торс. Великі чорні очі Сіта з-за покриття заглянули глибоко в душу юнакові.

— Ясне серце твоє, Мар. Хвалю. Ти не обманюєш ні себе, ні інших. Це найкраще, що я знаю в світі. Але сумніватися в істинах Вищих Сфер — не дозволено.

— Я знаю, Учителю… І все-таки…

— І все-таки, Мар, ми й сюди, на планету Гро-оча, прибули за бажанням Вищих Сфер. Ви стали космонавтами завдяки їхнім школам, їхнім учителям, ви бачите іншу планету — легендарну, казкову — саме тому, що Тайя-Боги забажали цього. Все зв’язане з їхньою волею — наше життя, наші думки, наше майбутнє. Хіба ж можна в такому разі сумніватися в істинах Вищих Сфер?..

Мар сумно мовчав. Йому нічого було відповісти.

— Тайя-Боги — дух Та-іни, її Розум. До них, у Вищі Сфери, приходять лише достойні. Ті, які пройшли велику, важку дорогу вдосконалення. Перед ними відкриваються двері Храму Космічної Насолоди. Це вища нагорода за Труд і Стремління. Ми маємо ідеал. Хіба це не прекрасно? Замість невідомого шляху — ясна, зрима ціль, без плутанини, без сумнівів…