Читать «Серце Всесвіту» онлайн - страница 33

Ось заплющилися очі, захиталася постать. Руки почали западати в тіло, зникли, потім істота зменшилася, ввібрала всередину голову і незабаром перетворилася в кулю.

— Ніколи не чекав такого! — прошепотів Андрій. — Чари якісь!

— Соколов попереджав, — озвався Огнєв. — Життя має безмежні прояви…

— Так які ж вони — кулясті чи такі, як ми?

— Може, ніякі…

— Що ти маєш на увазі?

— Побачимо, — загадково відповів командир. — Нашу форму куля прийняла по бажанню… побачивши нас. А це що?.. Поглянь!

Куля стала напівпрозорою На її поверхні попливли тіні, спіралі, хвилясті лінії. Потім з’явилися рухливі картини. Серед зоряного неба величний диск Сатурна. Космічний корабель в просторі. Падіння на скелі Мімаса. Вибух. І три фіолетові кулі на білій блискучій рівнині. Вони пливуть над нею, добираються до скель. Вгору летить невеликий диск, кружляє над супутником. Пролітає гостроноса ракета Землі. Диск приєднується до неї, зникає в зоряній безодні…

— Тепер все ясно! Вони летіли до Сатурна, — сказав Андрій.

— Тихо. Дивися далі…

На поверхні кулі продовжувалася дивна розповідь. Три істоти лежали непорушно в заглибині між скелями. Потім з’явилися схематичні лінії. Від тіл істот попливли в простір хвилі. Обсяг куль зменшувався.

— Витрата енергії, — прошепотів Огнєв.

Одна з куль приєдналася до середньої. Хвилі енергії вливалися тепер з тіла в тіло, зберігаючи потенцію середньої істоти, в той час як перша катастрофічно зменшувалася. Через деякий час таким же чином стала діяти третя куля.

Космонавти розчулено перезирнулися.

— Дві передали своє життя третій, — промовив Огнєв. — Це чудові істоти…

Раптом ритм показу став стрімко наростати. З’явилися людські постаті. Космонавти впізнали самих себе. Вони наблизилися до кулі, разом з нею попрямували до ракети. Ракета полетіла до Енцелада. Потім куля з’явилася в просторі, від неї простяглася лінія до Сатурна.

— Все ясно, — зітхнув Андрій. — Пропонує летіти на Енцелад. Там у них пункт, який я бачив. Потім вони повідомлять на Сатурн. Але як же ми її дотягнемо до ракети?

Куля мовби зрозуміла слова людини. Вона піднялася на кілька сантиметрів над ґрунтом, заколихалася, тихо попливла в отвір.

— До ракети! — наказав Огнєв. — Якнайскоріше…

Вони двадцятиметровими стрибками помчали вперед. Рядом, не відстаючи від них, пливла у просторі фіолетова примарна куля…

СТРАШНА ЖЕРТВА

Куля лежала в широкому кріслі штурмана. Вона знову була непорушною, ніби витратила під час спілкування з людьми весь запас енергії. Огнев і Савченко поглянули на крісло, потім один на одного. Все було зрозуміло без слів. Наступило найстрашніше. Летіти назад можна було лише двом. Або люди без кулі… або хтось один з нею. Наступила довга пауза. Чи говорила вона про сумніви, страх? Хто знає? В душі людини є поряд з осяйними вершинами глибокі темні прірви найдревніших почуттів. Але в людей великого серця світло завжди розгонить пітьму…