Читать «Чарівник Країни Оз» онлайн - страница 48

— Ну, це вже хто як подивиться, — похитав головою Бляшаний Лісоруб. — Як на мене, то я ладен терпіти будь-які нещастя, аби тільки мати серце. Будь ласка, дайте мені його!

— Хай буде по-вашому, — зітхнув Оз. — Завтра ви одержите серце. Мене так довго вважали чарівником, — чого б не побути ним ще трохи!

— А як же я? — спитала Дороті. — Як мені повернутися до Канзасу?

— Це треба обміркувати, — відповів чоловічок. — Дайте мені на роздуми два-три дні, і я постараюся придумати, як переправити вас через пустелю. А тим часом — оселяйтеся в палаці, будьте моїми гістьми і знайте, що слуги мої виконуватимуть кожне ваше бажання. Єдине, чого я прошу, — не розголошуйте моєї таємниці, не кажіть нікому, що я шахрай.

Четверо його гостей пообіцяли тримати язика за зубами й підбадьорені, сповнені надій, розійшлися по своїх кімнатах. Навіть Дороті повірила, що «великий шахрай», як вона тепер називала Оза, зуміє допомогти їй повернутися додому. «Якщо він справді допоможе, я вибачу йому все», — вирішила дівчинка.

ЧАРИ ВЕЛИКОГО ШАХРАЯ

Наступного ранку Страшило урочисто сказав своїм друзям: — Вітайте мене! Я йду до Оза й повернуся нарешті з мозком у голові, нічим не гірший від інших людей!

— Ви мені й такий завжди подобалися, — простодушно відповіла Дороті.

— Те, що вам подобається опудало, означає тільки, що у вас добра душа, — відповів він. — Але по-справжньому ви оціните мене тільки тоді, коли почуєте, які розумні думки виникають у моєму новому мозку!

По тому він весело попрощався з усіма й рушив До тронної зали.

— Заходьте! — гукнув Оз, коли солом’яний чоловічок постукав у двері.

Переступивши поріг, Страшило побачив, що чарівник сидить у задумливій позі біля вікна. — Я прийшов по мозок, — трохи ніяковіючи нагадав солом’яний чоловічок.

— Так, так. Прошу, сідайте ось у це крісло. Я вибачаюсь, але для того, щоб вправити вам мозок, мені доведеться зняти з вас голову.

— Знімайте, — махнув рукою Страшило. — Головне, щоб вона варила краще, коли ви поставите її на місце.

Отож Оз відпоров голову від плечей, витрусив з неї солому, потім зайшов до комірки, зачерпнув повну жменю висівок і перемішав їх з голками та шпильками.

Цією сумішшю він заповнив голову — ще й соломи додав, щоб була тугіша.

Пришивши голову на місце, він сказав Страшилу:

— Ну, тепер ви будете видатною людиною. Мозок у вас новісінький, як з голочки. Чи то пак з голочок.

Не тямлячи себе вії щастя й гордості, Страї шило подякував Озові і побіг до своїх друзів.

Дороті з цікавістю огі лянула його голову, яка! здавалось, аж розпухлі від розуму.

— Що ви відчуваєте? — спитала дівчинка.

— Я відчуваю приплив великої мудрості, — поважно відповів Страшило. — Тепер-от звикну до свого мозку — і знатиму все!

— А чому у вас із голови стирчать голки й шпильки? — поцікавився Бляшаний Лісоруб.

— Це доказ, що розум у нього тепер гострий, — зауважив Лев.

— Ну, тепер моя черга. Іду до Оза по нове серце! — оголосив Лісоруб.