Читать «Чарівник Країни Оз» онлайн - страница 22

— Шкода його, — зітхнув Страшило. — Цей Лев показав себе вірним товаришем, дарма що був боягузом… Що ж, рушаймо.

Вони винесли Дороті на зелену прибережну луку, подалі від отруйного запаху маків, обережно поклали її на зелену траву й стали поряд, чекаючи, поки дівчинку розбудить свіжий вітерець.

КОРОЛЕВА ПОЛЬОВИХ МИШЕЙ

— Певно, звідси вже недалеко до жовтого цегляного шляху, — зауважив Страшило. — Он як довго ми йшли проти течії!

Бляшаний Лісоруб хотів щосьвідповісти, але раптом почув глуе гарчання і, повернувши голову (а вона в нього чудово оберталася на шарнірах), побачив дивного звіра, що вистрибом наближався до них по траві. Це був великий жовтий дикий кіт. Він когось переслідував, бо вуха в нього були притиснуті до голови, паща з кривими іклами роззявлена, а червоні очі палали, мов дві вогняні кулі. Коли кіт наблизився, Бляшаний Лісоруб побачив, що женеться він за сірою польовою мишкою, і хоч Лісоруб не мав серця, а таки збагнув, що великий звір не має права вбивати таку маленьку й беззахисну істоту, — і блискавичним ударом сокири відтяв котові голову. Побачивши, що її смертельний ворог загинув, польова мишка відразу ж зупинилася, а тоді повільно наблизилась до Лісоруба і промовила тоненьким голоском:

— Красно вам дякую! Дякую якнайщиріше за те, що ви врятували мені життя!

— Пусте, пусте, — відповів Лісоруб. — Розумієте, я не маю серця, а тому стараюся допомагати всім, хто попадає в біду, навіть якщо це жалюгідна мишка.

— Жалюгідна мишка?! — обурено вигукнула тваринка. — Я вам не просто мишка! Я Королева! Королева всіх польових мишей!

— Он як? — сказав Лісоруб і чемно вклонився. Раптом він побачив, що до них мчить — тільки лапки дріботять — кілька мишок. Угледівши Королеву, вони зупинилися перед нею півколом і навперебій запищали:

— Ох, ваша величносте, ми так злякалися! Ми вже подумали були, що вам — кінець! Як вам пощастило врятуватися від того жахливого чудовиська?

При цьому вони вклонялися низько-низько, мало на голови не ставали.

— Ця дивовижна бляшана людина вбила дикого кота і врятувала мені життя, — відповіла вона. — А тому заприсягніться, що віднині й довіку слугуватимете їй і виконуватимете всі її бажання.

— Присягаємось! — вигукнули придворні миші писклявими голосами і зразу ж кинулися врозтіч, бо Тото, прокинувшись і угледівши їх просто перед своїм носом, з радісним гавкотом стрибнув уперед. Удома, в Канзасі, він дуже любив ганяти мишей і зовсім не вважав це ганебним заняттям.

Бляшаний Лісоруб схопив песика на руки й загукав мишкам навздогін:

— Вертайтеся! Вертайтеся! Тото ніколи не скривдить вас!

Почувши це, Королева польових мишей вистромила голівку з-під кущика трави й боязко запитала:

— Ви певні, що він нас не покусає?

— Я йому цього не дозволю, — відповів Лісоруб. — Не бійтеся.

Одна по одній мишки підповзли ближче, і Тото справді не загавкав, хоча й пробував вислизнути з Лісорубових рук. Він, певно, і вкусив би Лісоруба, якби не знав, що того зроблено з бляхи.

Нарешті одна із найбільших мишок заговорила: