Читать «Ім"я Рози» онлайн - страница 6

Умберто Еко

«Острів напередодні» - це історія чоловіка на ім'я Роберто, дещо ексцентричного італійця, який після кораблетрощі опиняється на якомусь загадковому кораблі. Це покинуте людьми судно, «Дафна», стоїть на якорі поблизу острова незвичайної краси, розташованого «напередодні», тобто за 180 меридіаном, але Роберто не може до нього добратися. Боячись сонця, удень він ховається в нетрях цього дивного корабля, досліджує його і пише мелодраматичні любовні листи до своєї Дами. Під час своїх химерних марень він окидає поглядом все своє життя - дитинство в Італії, облогу Казале, паризькі салони, в яких він виховувався, - життя, до якого він палко прагне повернутися. Але воно втрачене. Та, на щастя для Роберта, на кораблі є все, щоб не вмерти від голоду і нудьги. І на його нещастя, корабель не такий безлюдний, як він спершу гадав. Хто той незнайомець, той Інший, який годує тварин і читає щоденник Роберта, поки той спить? Може, це Ферранте, його уявний брат і лихе альтер-еґо? Чи це ще одна страчена душа у пошуках остаточної таємниці? І взагалі, чому цей корабель покинули люди? Які чудеса криються на острові?

У романі застосовано подібний прийом, що і в «Ім'ї рози»: анонімний оповідач відтворює історію на основі щоденника, залишеного Робертом. На відміну від «Ім'я рози», тут Еко не декларує наміру вірно відтворити оригінальний рукопис. Він вільно переказує знайдений текст, коментуючи події, а іноді критикуючи й оцінюючи вчинки Роберта. Це сповнює роман непроминальним присмаком іронічного гумору.

«Острів напередодні», хоч більш грайливий та легковажний, ніж попередні романи, так само щільно наповнений незвичайними образами та захопливими ідеями. Еко знову робить свій твір трибуною для філософських ідей і дає нам змогу свіжим оком споглядати дивовижі і божевілля минулого, проектуючи їх на сучасність. Він витягає на світ Божий забуті поняття і спростовані сучасною наукою теорії середини XVII століття - часу, коли Галілей лиш недавно помер, а Ньютон був ще дитиною, - надаючи їм певного авторитету, зіставляючи їх з метафізикою та релігією, а подеколи змішуючи разом.

Третій роман Еко - це ще одна блискуча наративна спроба, оповідь про ту запаморочливу добу, коли наука і розум розлучалися з магією та забобонами, коли в політиці та релігії нуртували нові течії, а в дзеркалах паризьких салонів вже можна було побачити передвістя Просвітництва і революції.

Пишучи романи, Еко не облишає наукової і публіцистичної творчості. У 80-ті та 90-ті роки з'являються такі збірки, як «Сім років бажання» (Sette anni di desiderio, 1983), «Семіотика і філософія мови» (Semiotica e la filosofia del linguaggio, 1984), «Другий мінімальний щоденник» (Il secondo diario minimo, 1992), «Інтерпретація та надінтерпретація» (Interpretation and Overinterpretation, 1992), «Шість прогулянок лісами художньої літератури» (Sei passeggiate nei boschi narrativi, 1994, цикл лекцій, прочитаний в Гарварді в 1993 році), «П'ять есеїв на тему моралі» (Cinque scritti morali, 1997), «Кант і качкодзьоб» (Kant є I'ornitorinco, 1997), «Між брехнею та іронією» (Tra menzogna e ігопіа, 1998), «Нотатки на сірниковій коробці» (La bustina di Minerva, 1999) і багато інших. Насправді між науковою, публіцистичною і художньою творчістю Умберто Еко ніякого розриву немає, ті самі ідеї мігрують з монографії в есей, а з есею - в роман і навпаки, змінюючи свою форму, зіштовхуючись у несподіваних зіставленнях, породжуючи нові ідеї, даючи поживу для нових теорій.