Читать «Ім"я Рози» онлайн - страница 325

«Ти й сам вже тоді впадеш у сіті диявола. Воюватимеш по інший бік бойовища Армагеддону, на якому відбудеться остаточна пря. Але до того дня Церква зуміє знову встановити свої правила бою. Ми не боїмось блюзнірства, бо навіть в хулі Бога впізнаємо невиразний образ гніву Єгови, який проклинає збунтованих ангелів. Ми не боїмось насильства тих, хто вбиває пастирів в ім'я якоїсь вигаданої обнови, бо воно є насильством правителів, які намагались знищити народ Ізраїля. Ми не боїмося суворості донатиста, самогубного шаленства циркумцеліона, ласолюбства богомила, гордовитої чистоти альбігойця, жаги крові флаґелланта, зловісного шаленства брата вільного духу: ми всіх їх знаємо, і знаємо коріння їхніх переступів, яке є водночас корінням нашої святості. Ми їх не боїмось, а насамперед ми знаємо, як їх знищити, а найкраще - як дозволити їм самим знищити себе, вперто возносячи до зеніту їхню волю до смерті, народжену в найглибших безоднях їхнього надіру. Ба більше - я б навіть сказав, що вони нам конче потрібні, бо сумірні з Божим планом, бо гріх їхній заохочує нашу чесноту, їхнє блюзнірство спонукує нас співати хвалу, безладне їхнє покаяння злагоджує нашу жертовність, нечестивість їхня додає сяйва нашій побожності - так як потрібен був князь темряви, його бунт і розпач, щоб краще заясніла пишнотою слава Божа, первень і ціль всілякої надії. Але якщо колись мистецтво висміювання, переставши бути плебейською витівкою, постане як подвиг мудреця, довірений незнищенному свідоцтву Письма, коли його приймуть не як низьке, а як шляхетне й вільне; якщо колись хтось посміє сказати (і бути вислуханим): я сміюся з Воплочення... Тоді ніяка зброя не допоможе нам зупинити цю хулу, бо вона збере під свій стяг всі темні сили тілесної матерії, сокриті в пусканні вітрів і відрижці, й тоді ці вітри і відрижка претендуватимуть на право, яке належить лише духові - право віяти, куди забажає!»