Читать «Ім"я Рози» онлайн - страница 304
Умберто Еко
«Авжеж, розгорнув, перед тим як сховати, щоб упевнитися, що це справді та книга, яку шукали й ви. Вона починалася з арабського рукопису, потім був рукопис, гадаю, сирійською мовою, а тоді йшов латинський текст, а в кінці текст грекою...»
Я згадав умовні позначки, які ми бачили в каталозі. Перші дві назви були позначені як ar. і syr. To справді була та книга! Але Вільям натискав: «Отже, ти торкався її, але не помер. Значить, торкатися її цілком безпечно. А що ти можеш сказати мені про грецький текст? Ти його гортав?»
«Дуже мало, єдине, що я зрозумів, це те, що він не має назви і починається так, ніби йому бракує якоїсь частини...»
«Liber acephalus...» - пробурмотів Вільям.
«...я спробував було прочитати першу сторінку, але, якщо щиро, греку я знаю дуже погано, мені треба було б більше часу. Зрештою, мене здивувала інша річ, яка власне стосувалася сторінок, написаних грекою. Я не переглянув їх цілковито, бо не зміг. Сторінки - як би це сказати - просякли вільгістю, і їх важко було відірвати одну від другої. Тому що пергамен був якийсь дивний... м'якший від інших пергаменів, перша сторінка була якось дивно пошкоджена, немов розшарована, то було... одне слово, все це було дуже дивне».
«Дивно: це слово вжив і Северин», - сказав Вільям.
«Пергамен не був схожий на пергамен... Це було більше схоже на тканину, але тоненьку...» - вів далі Бенцій.
«Charta lintea, або ж pergamino de расо чи пак полотняний пергамен, - сказав Вільям. - Ти його ніколи не бачив?»
«Я чув про нього, але не думаю, що колись бачив. Кажуть, він дуже дорогий і тендітний. Тому його мало використовують. Його виробляють араби, правда?»
«Вони першими почали його виробляти. Але його роблять і тут, в Італії, у Фабріяно. І ще... Але ж так, звичайно, ясна річ! - Вільямові очі зблиснули. - Яке чудове, цікаве відкриття, молодець, Бенцію, велике тобі спасибі! Так, мабуть, в бібліотеці цій charta lintea - річ рідкісна, бо сюди ще не дійшли найновіші рукописи. Зрештою, багато хто побоюється, що він не витриває століттями, як пергамен, може, це й правда. Хіба тут захочуть тримати щось, що не таке довговічне, як бронза? Значить: полотняний пергамен? Ну що ж, бувай. І не переживай. Ти в безпеці».
«Справді, Вільяме, ви за це ручаєтесь?»
«Ручаюсь. Якщо сидітимеш тихо. Ти вже й так досить наколобродив».
Ми вийшли зі скрипторію, залишивши Бенція якщо не зовсім безтурботним, то бодай спокійнішим.
«Телепень! - витиснув Вільям крізь зуби, коли ми виходили. - Ми б уже все з'ясували, якби не встряг він...»
Абата ми знайшли у трапезній. Вільям підійшов до нього і попрохав про розмову. Аббон не міг ухилитися і призначив нам зустріч через якийсь час у своїх палатах.
Шостого дня ЧАС ДЕВ'ЯТИЙ,
Розташовані абатові палати були над капітулярною залою, і з вікна великої й пишної зали, у якій він прийняв нас того ясного вітряного дня, понад дахом монастирської церкви видніли обриси Вежі.
