Читать «Північні оповідання» онлайн - страница 2

_{Наполегливість і праця, а найголовніше — людяність дозволяли виживати на далекій суворій Півночі. Водночас уважний читач цих оповідань безсумнівно зробить для себе чи не найважливіший висновок: так. Північ екстремальна, але вона лише загострює характери, лише дає змогу виразніше виявитися рисам, котрі в людині рано чи пізно будь-де виявилися б. Просто на Півночі, в умовах нелюдських випробувань, вони стають помітнішими, — але й у нашому щоденному побуті вони так само даються взнаки і так само або вивищують, або гублять людину. Екстремальним є саме життя, котре маємо прожити як люди, а не як звірі, — такий найголовніший досвід намагається передати нам, читачам, Джек Лондон у своїх північних оповіданнях.}

_{Ще однією визначальною рисою цих творів є те, що практично всі персонажі Джека Лондона живуть своєю певною метою, якої за всяку ціну намагаються досягнути. Але ж мета меті не рівня… І залежить вона перш за все від моральних якостей самої людини. Буває — відняти в свого колеги грудочку цукру, як у згадуваному вже оповіданні «У далекій країні», а буває — врятувати життя…}

_{Напівіндіанець із «Північної Одіссеї», якого Мелмют Кід назвав Улісом, за аналогією із героєм Гомерової «Одіссеї», поклав життя на те, аби повернути собі несправедливо викрадену в нього білим завойовником Акселем Гундерсоном дівчину Унгу. Врешті-решт, після тривалих блукань «землями білих», після виснажливих переходів льодовими пустелями і навіть після неймовірної втечі зі справжнього рабства в північному російському порту, він таки вистежує свого кривдника й заморює його голодом. Але так і не може збагнути, що в такий спосіб убиває й Унгу. Будучи вже на порозі голодної смерті, від останньої дивом упольованої здобичі Аксель Гундерсон не бере ні крихти, а все несе коханій дружині, аби врятувати її… Унга ж, дізнавшись, ким є їхній провідник насправді, кидається на Уліса з ножем. Сама ж залишається помирати у льодовій пущі поряд із тілом свого Акселя…}

_{В Уліса є ще одна ідея — борг перед Мелмютом Кідом, який заплатив викуп за майже незнайому йому людину; й Уліс таки повертає Мелмютові цей борг.}

_{Так, ідея ідеї не рівня. Помста чи нажива за будь-яку ціну («З рубцем на щоці», «Тисяча дванадцяток» та ін.) не доводять людей до добра. Натомість вияви вдячності, справедливості, дружби, самовідданості цінуються дуже високо. Але чи не найвище — саме життя. Мабуть, найвиразніше це проглядається в одному з найкращих творів Джека Лондона — оповіданні «Жага до життя», яке хоч і написане значно пізніше від північного циклу, але близьке до нього за художньою переконливістю й глибиною проникнення в людську психологію.}

_{Двоє виснажених голодом чоловіків зі своїми трофеями — мішечками намитого золота — добираються безлюдними північними землями до рятівного моря, де їх має підібрати корабель. Але коли один із них підвернув ногу — товариш без жодного докору сумління кинув його самого. Та от жаги до життя цьому товаришеві забракло, на відміну від жадоби до золота, — його погризене вовками тіло поряд із незайманим мішечком золота знайде відтак кинутий мандрівець, який наважився позбутися в дорозі своєї заважкої й абсолютно безглуздої тут золотої ноші. Витримавши неймовірні злигодні, своєю жагою до життя перемігши навіть вовка, він таки добирається до рятівного корабля. А там, оклигавши, збирає сухарі у матраці, в пазусі, у найнеймовірніших місцях…}