Читать «Заручені» онлайн - страница 418

І він віддав скриньку Лючії, яка взяла її благоговійно, ніби реліквію. Відтак падре говорив уже спокійнішим голосом:

— А зараз скажіть мені, чи є у вас тут, у Мілані, яке-небудь опертя? Де ви сподіваєтесь знайти пристановище, вийшовши звідси? І хто проведе вас до матері, яку, сподіватимемось, господь зберіг при доброму здоров'ї?

— Ось ця добра жінка поки що заступає мені матір: ми вийдемо звідси разом, а вона вже потурбується про все.

— Хай благословить вас господь,— мовив чернець, підступаючи до ліжка хворої.

— Я також дякую вам,— відповіла вдова,— за втішення, яке ви подали цим страдникам, хоч я й сподівалася назавжди залишити біля себе нашу бідну Лючію. Поки що потримаю її в своєму будинку, потім проведу до села, передам матері і,— стиха додала вона,— зроблю їй посаг. У мене багато зайвого добра, а з тих, хто мав би користуватися ним, вже нікого більше не лишилося.

— В отакий спосіб,— відповів чернець,— ви можете принести велику жертву Господові й учинити добро ближньому. Мені немає потреби розповідати вам про цю дівчину: я бачу, вона ніби стала вам рідною. Залишається тільки славити господа, який і бичуючи вміє показати себе батьком, надавши вам обом змогу знайти одна одну й у такий спосіб виявивши свою любов і до однієї, й до другої.— Після цього, звертаючись до Ренцо й узявши його під руку, він провадив далі: — А тепер ходімо. Нам з тобою тут нема чого більше робити, ми й так уже надто довго тут затрималися. Ходімо.

— О падре! — мовила Лючія.— Чи я вас іще коли побачу? Я одужала, а я ж ніякого добра на цім світі не чиню, а ви...

— Уже віддавна,— відповів старий зворушливим і лагідним голосом,— я прошу господа про милість, про дуже велику милість — скінчити дні мої в служінні ближньому. Якщо він зволить виявити мені цю милість тепер, то треба, щоб усі, хто ставиться до мене з любов'ю, допомогли мені віддячити йому. Ходімо. Передайте через Ренцо ваші доручення матері.

— Розкажіть їй усе, що ви бачили,— сказала Лючія своєму нареченому,— розкажіть про те, що я знайшла тут другу матір, що я приїду разом із нею чимскоріше і що я сподіваюся знайти свою маму при доброму здоров'ї.

— Коли вам потрібні гроші,— сказав Ренцо,— я прихопив із собою все, що ви мені прислали, і...

— Ні, ні,— урвала його вдова,— у мене їх більше ніж досить.

— Ну ж бо, ходімо,— повторив чернець.

— До побачення, Лючіє! Бувайте здорові й ви, найласкавіша синьйоро,— мовив Ренцо, не знаходячи слів для висловлення своїх почуттів.