Читать «Заручені» онлайн - страница 416

Побачивши курінь, Ренцо спинився, повернувсь до свого супутника й сказав тремтячим голосом:

— Тут.

Вони рушили досередини...

— Прийшли! — вигукнула жінка із свого ложа.

Лючія підхопилася на ноги й кинулась назустріч старому з радісним криком:

— Ой, кого я бачу! Падре Крістофоро!

— Ну ось і ви, Лючіє! Із скількох напастей врятував вас господь! Ви повинні бути щасливою тим, що завжди надіялися на нього.

— О, звичайно! Але ж ви, падре Крістофоро? Боже, як ви змінилися! Як ви себе почуваєте? Скажіть, як ви себе почуваєте?

— Моє здоров'я в руках у бога,— з просвітленим обличчям відповів чернець і, відкликавши дівчину вбік, докинув: — Послухайте, я хочу побути тут усього кілька хвилин. Чи згодні ви звіритись на мене, як і раніше?

— О, хіба ви вже не отець мій?

— То скажіть, дочко моя, що це за обітниця, про яку говорив мені Ренцо?

— Це обітниця, дана мною мадонні в хвилину тяжкої напасті!.. Обітниця не виходити заміж.

— Бідолашка! А чи подумали ви ту мить, що ви вже зв'язані словом?

— Так ішлося ж про спасителя й мадонну! Ні, я про це не подумала.

— Дочко моя, господь приймає пожертви й дари, коли ми приносимо їх від своїх щедрот. Він вимагає нашого серця, нашої волі. Але ви не могли принести йому в дар волю іншого, з ким уже були зв'язані словом.

— То я вчинила погано?

— Ні, люба, не думайте цього. Я навіть вірю, що пресвятій діві був угодний порив вашого засмученого серця і вона, можливо, подарувала його від вашого імені Господові. Але признайтеся: ви ніколи й ні з ким не радилися про це?

— Я не думала, що це поганий вчинок і що мені треба сповідатися. А коли вчиниш щось хороше, то про це, відома річ, розповідати не слід.

— І у вас немає жодних інших спонук, які б утримували вас від виконання обіцянки, даної вами Ренцо?

— Щодо цього... як на мене... то які ж іще спонуки? Справді, не можу сказати...— відповіла Лючія з нерішучістю, яка означала що завгодно, тільки не сумнівність цієї думки; і її обличчя, ще геть бліде після хвороби, нараз розквітло справжнім рум'янцем.

— Чи ви вірите,— вів далі старий, опустивши очі,— що бог надав церкві право скасовувати борги та зобов'язання, взяті на себе людьми перед ним, якщо тільки це приведе до безсумнівного добра.

— Так, я вірю цьому.

— Тож знайте таке: поставлені в цьому світі опікуватися душами людськими, ми маємо щодо всіх, хто звертається до церкви, якнайширші права, і, отже, я можу, коли ви попросите мене про це, зняти з вас будь-яку обіцянку, пов'язану з цією обітницею.