Читать «Янголи і демони» онлайн - страница 6

— Ця штука літає⁷. — здивувався Ленґдон.

— Ще й як! — усміхнувся пілот. Він підвів Ленґдона ближче до літака. — Виглядає страшнувато, згоден, але краще вже тепер звикати до цих літаків. Років через п’ять тільки вони й залишаться — швидкісний цивільний авіатранспорт. Наша лабораторія придбала такий літак одна з перших.

Схоже, ваша лабораторія не бідує, подумав Ленґдон.

— Це прототип «Боїнґа Х-33», — вів далі пілот, — але є й десяток інших моделей — наприклад, «Національний Аерокосмічний літак»; росіяни мають «Скремджет», британці — «ГОТОЛ».

Майбутнє за ними, потрібно лише трохи часу, щоб вони стали доступними для загального користування. Зі звичайними реактивними літаками можете попрощатися.

Ленґдон боязко подивився вгору на літак майбутнього.

— Я б краще летів на звичайному.

ГІілот показав рукою на трап.

— Сюди, будь ласка, містере Ленґдон. Обережно, не спіткніться.

За кілька хвилин Ленґдон уже сидів у порожньому салоні. Пілот всадовив його в передньому ряду, сам застебнув йому пасок безпеки і зник у носовій частині літака.

Дивовижно, але салон був майже такий самий, як у звичайному пасажирському літаку, тільки без ілюмінаторів, через що Ленґдон почувався дуже незатишно. Усе життя він страждав від легкої форми клаустрофобії — наслідок одного випадку в дитинстві, — позбутися якої так і не зміг.

Відраза до замкненого простору аж ніяк не позначалась на здоров’ї Ленґдона, але часто виводила його з рівноваги. Виявлялась вона у дрібницях. Він не любив спортивних ігор у закритому приміщенні, як-от рекетбол чи сквош, й охоче виклав кругленьку суму за свій просторий вікторіанський будинок із височенними стелями, хоч університет міг забезпечити його значно дешевшим житлом. Ленґдонові часто спадало на думку, що потяг до мистецтва виник у нього в юності від любові до величезних музейних залів.

Десь під ногами запрацювали двигуни, і корпус літака затремтів. Ленґдон нервово ковтнув і застиг в очікуванні. Він відчув, як літак зрушив з місця. Над головою неголосно зазвучала музика у стилі кантрі.

Двічі пікнув телефон на стіні. Ленґдон узяв слухавку.

— Алло?

— Як чуєтеся, містере Ленґдон?

— Препаскудно.

— Розслабтеся. За годину будемо на місці.

— А де це «на місці»? — поцікавився Ленґдон, усвідомивши, що поняття не має, куди його везуть.

— У Женеві, — відповів пілот, і двигуни заревіли. — Наша лабораторія в Женеві.

— Женева, — повторив Ленґдон, трохи заспокоєний. — На півночі штату Нью-Йорк. У мене там живуть родичі, біля озера Сенека. Я й не знав, що в Женеві є фізична лабораторія.

Пілот розсміявся.

— Не та Женева, що в штаті Нью-Йорк, містере Ленґдон. Женева у Швейцарії.

Зміст останніх слів пілота дійшов до Ленґдона не відразу.

— У Швейцарії?! — серце шалено закалатало. — Ви, здається, сказали, що ми летітимемо лише годину?!

— Так і є, містере Ленґдон, — зі сміхом відповів пілот. — Цей літак летить зі швидкістю п’ятнадцять махів.