Читать «Янголи і демони» онлайн - страница 4
Дэн Браун
— Ілюмінати, — прошепотів.
Приголомшений, Ленґдон упав на стілець. Якусь мить він сидів, геть ошелешений. Тоді погляд його випадково натрапив на червоний індикатор, що блимав на факсовому апараті. Той, хто надіслав цей факс, був і досі на лінії…. хотів з ним розмовляти. Ленґдон довго дивився на червону лампочку.
Тоді тремтячою рукою взяв слухавку.
— Ну що, тепер ви готові мене вислухати? — запитав той самий чоловічий голос.
— Готовий, чорт забирай. Ви можете пояснити, що це все означає?
— Я намагався це зробити. — Голос звучав жорстко й незворушно. — Я фізик. Керівник науково-дослідного центру. У нас сталося вбивство. Труп ви бачили.
— Як ви мене знайшли? — Ленґдон силився зосередитись. З голови не йшло зображення на факсі.
— Я ж уже вам сказав. Через Інтернет. Через сайт вашої книжки «Мистецтво ілюмінатів».
Ленґдон намагався зібратись із думками. У широких літературних колах ця книжка була майже невідома, зате її досить жваво обговорювали в Інтернеті. І все одно щось тут не клеїлось.
— На цьому сайті немає контактної інформації, — знайшовся нарешті Ленґдон. — Я в цьому впевнений.
— У мене в лабораторії працюють люди, які досконало вміють витягати з всесвітньої павутини потрібну інформацію.
— Схоже, ваша лабораторія знає про мережу дуже багато, — скептично зауважив Ленґдон.
— Аякже, адже це ми
Ленґдон стояв у напівтемряві кабінету й розглядав факс, який досі тримав у руці. Це зображення мало для нього величезне значення. Можливо, воно стане епіграфічною знахідкою століття, яка підтвердить результати десяти років його наукової праці.
— Це терміново, — не відступався співрозмовник.
Ленґдон не відводив очей від тавра на грудях убитого.
— Я наважився вислати по вас літак, — сказав голос. — Він буде в Бостоні за двадцять хвилин.
У Ленґдона пересохло в горлі.
— Пробачте мою самовпевненість, — вів далі співрозмовник, — але ви мені потрібні тут.
Ленґдон знову подивився на факс — живе підтвердження-давнього міфу. Про наслідки страшно було й подумати. Він розсіяно. глянув у вікно. Крізь гілля беріз на подвір’ї просочувалися перші промені світанку, але знайома картина за вікном тепер виглядала якось інакше. Ленґдона охопило дивне змішане відчуття страху й радісного збудження, і він зрозумів, що вибору в нього немає.
— Ваша взяла, — здався він. — Кажіть, де шукати ваш літак.
З
За тисячі миль від будинку Ленґдона відбувалася інша розмова. Двоє чоловіків сиділи в темній кам’яній келії, як у Середньовіччі.