Читать «Проклятий камінь» онлайн - страница 3

Ось того то батько хотіли йти до гетьмана Сагайдачного, помочі в нього просити.

І прийшов нарешті той день, що його я так нетерпляче вижидав. Була неділя. Батько зодягнулися в нову сукману, а мене мати зодягли в чистенький одяг і ми оба з батьком пішли до церкви.

Церква була повніська народу.

Я став розглядатися по церкві, чи де не побачу гетьмана. Аж на крилосі біля нашого дяка замітив я сивобородого старця з великою бородою в дорогому козацькому жупані й із шаблею при боці.

Він стояв у крилосі. Аж як прийшло читання апостола підвівся й узяв у руки книгу та почав читати апостола. Я відразу здогадався, що це сам козацький гетьман.

Наш дяк Онуфрій Чечва був славний на всю околицю — такий гарний мав голос і так знався на дяківстві. Але як гетьман Сагайдачний почав читати апостола, то геть загнав у кут нашого реєнтого: хоч старий уже був, а такий дзвінкий мав голос, так гарно читав. Як наша церква церквою, а старенька вже вона, то ще мабуть ніхто в ній так гарно не читав апостола.

По богослуженні, як люди висипалися з церкви, то більш ні про що не говорили, тільки про гетьмана Конашевича-Сагайдачного.

— Ну, геть загнав гетьман у кут нашого реєнтого — говорив один, — цей видно до всього мистець, і до шаблі і до крилоса.

— Гетьман він славний, гордість нашого села тай усеї Самбірщини — говорив другий.

— А бачите, хоч славний він, та не гордий, не соромиться свого роду й побожний. Бо то інший, як би вийшов так високо, то вже не приступай до нього, а цей у церкві і між народом станув собі, ще й апостола читає.

А якась жінка говорила:

— І горді тепер Конаші, що такого родича мають та й не погордив ними, загостив.

— Ба й мають бути за що горді — говорив солтис — він, кажуть, із самим королем розмовляє, король радиться в нього, а королевича Володислава в походах віддає під його опіку. Оповідав мені син панотця, що у Львові на священика вчиться, що як Сагайдачний був у Варшаві в короля, то король йому мовив: «Ото я на твою опіку посилаю сина мойого». А коли король виїжджав зі Львова з арцибіскупської камениці, Сагайдачний стояв у воріт і поклонився йому, король поклав йому руку на голову й мовив так: «Узявши на поміч Господа Бога, ото я з вами сміло йду проти наших неприятелів». Казав панотців Софрон, що бачив це все на власні очі й на власні вуха чув, бо близенько стояв.

Ось таке говорили люди з церкви йдучи.

А ми, себто я й батько, пішли до хати Федора Конаша, де заїхав був гетьман. Як ми надійшли, гетьман стояв уже перед хатою та розмовляв із Федором.