Читать «Проклятий камінь» онлайн

Владислав Лозинський

В. Лозинський, М. Ценевич

ПРОКЛЯТИЙ КАМІНЬ

Історична повість із козацьких часів

Джерело: Українське видавництво «ДОБРА КНИЖКА» — Торонто, 1958. Випуск 156.

Гетьман у гостях

То було велике свято для всіх Кульчиць. Приїхав до Кульчиць гетьман славного війська запорізького низового Петро Конашевич Сагайдачний. А давно він уже не був у Кульчицях. Іще як молодим кинув наші Кульчиці й пішов на Січ Запорізьку слави добувати, то від тоді ще кульчичани не бачили його. Тільки слава його доходила до нас. Оповідали про його славні походи на татар і турків, говорили, що сама столиця турецького султана Стамбул, чи то по нашому Царгород, дрижала перед ним. Наша молодь навіть пісень співала, складених у честь Сагайдачного. Приносили їх ті, що побували на Січі. Уривок одної з цих пісень я й досі пам'ятаю. Це пісня про те, як запорожці добували турецький город Варну. Довга вона, ця пісня, та тепер пам'ятаю тільки ще цей уривок:

Ой, в неділю пораненько Зібралися громадоньки До козацької порадоньки, Стали раду радувати, Відкіль Варну добувати, Ой, чи з поля, ой, чи з моря, А чи з річки невелички? Ой, в неділю пораненько Біжать, пливуть чаєчками, Поблискують весельцями, Ударили з самопалів, В семи п'ятдесят запалів, Ударили ще й з гармати Стали Варни добувати, Стали турки утікати, Тую річку проклинати: «Бодай річка висихала, Що нас турків в себе взяла, Була Варна з давна славна, Ще славніші козаки, Що цю Варну дістали І в ній турків забрали.»

Далі співалося, як то козак Сагайдачний хитрощами поміг дістатися в мури Варни — та я вже цих слів не пам'ятаю.

Другу пісню, невеличку, то вже пам'ятаю цілу. Вона весела, жартоблива:

Гей на горі там женці жнуть, А попід горою, попід зеленою козаки йдуть. Попереду Дорошенко Веде своє військо, веде запорозьке хорошенько. В середині Шрам хорунжий, Під ним кониченько, під ним вороненький грає дужий, А позаду Сагайдачний, Що проміняв жінку за тютюн та людьку, необачний. «Гей вернися Сагайдачний, Візьми свою жінку, віддай тютюн люльку, необачний!» «Мені з жінкою не возиться, А тютюн та люлька козаку в дорозі знадобиться. Гей, хто в лісі озовися, Та викрешем огню, та закурим люльку, не журися.»

Гарно було, як часом у неділю або свято молодь збереться під церквою та заведе цих козацьких пісень. Мені малому тоді нераз жаль було, чому я вже не великий, як вони, чому я вже не парібок, щоб міг разом із ними до співу ставати. А як було вслухаюся в пісні, то самого кортіло стати козаком, буяти на чайках по Чорному морі, бісурмена, ворога християн бити. І не думав я тоді, що мені доведеться колись, хоч і не козаком, плавати по Чорному морі.

То й не диво, коли почув я, що сам козацький гетьман Конашевич-Сагайдачний приїхав у Кульчиці, аж перло мене побігти на другий кінець села, де жила родина Конашевичів, чи то, як їх звали у селі, Конашів.