Читать «Злий» онлайн - страница 8
Леопольд Тирманд
Сестра тривожно ворухнулася, міліціонери наблизилися до Марти, по спині журналіста поповзли дрижаки. Калодонт відчув, що йому якось не по собі, хлопець у вельветовій куртці завмер, рука його, що підносила цигарку до вуст, зупинилася напівдорозі. Сержант кашлянув. Марта затулила обличчя долонями. Гальський підійшов до Марти.
— Заспокойтесь, прошу вас… Що це? — додав він з острахом. На скроні Марти червоніла тоненька цівка крові. Гальський рішучим рухом скинув у неї з голови берет і відгорнув волосся на скроні. Свіжі пахощі цього волосся проникли в його свідомість. «Гарна, — подумав він. — Навіть зараз, втомлена, знервована і — гарна». — Сестро, — мовив він, — дайте, будь ласка, якийсь антисептик і пластир.
— Пані поранена, — звернувся він до Марти.
— Це дурниці,— обізвалася Марта, — я навіть не почуваю.
— Напевне, об ріжок кіоска, — вигукнув Калодонт. — Ах, ти ж, паскуднику!.. — підступив він з ціпком до хлопця.
— Чи мені вже можна йти? — запитала Марта в сержанта.
— Ідіть, — відповів той, — протокол складено. Якщо ви, пані, схочете подати скаргу до судової комісії столичної Ради Народової, прошу звернутися до нас.
Марта, Калодонт, Гальський і журналіст повернулися, щоб іти. Сержант зупинив Гальського:
— Пане докторе, я просив би вас залишитися на кілька хвилин.
Журналіст звернувся до Марти:
— Може, ви дозволите, пані, відвезти вас додому? Наша редакційна автомашина чекає біля комісаріату.
— Дякую, — відповіла Марта, — мені недалеко: я живу на вулиці Конопніцької.
— А може б пані згодилася випити склянку гарячої кави після цих хвилювань?
— Дякую — не можу. Я повинна зараз же бути вдома. Моя мама чекає на мене. Вона хвора і, напевне, дуже турбується.
Гальський всміхнувся.
— Що з мамою? — спитав він.
— Печінка і жовчний міхур, — відповіла Марта.
— Будь ласка, дайте мені свою адресу. У мене немає з собою бланків рецептів, але ще сьогодні ввечері я дістану вам усі ліки від запалення печінки, які тільки знає сучасна медицина, разом з гомеопатією, народною й тібетською медициною, — запевнив Гальський.
Марта вперше за весь час посміхнулася, і в кімнаті всі відповіли усмішками.
— Дякую, — просто сказала вона і назвала свою адресу.
«Блондини із золотавим відтінком волосся й шкіри — такі, як лікар, мають природну перевагу над рудуватими блондинами, такими, як я. А до того ж на моєму обличчі, мабуть, помітна схильність до алкогольної брезклості, чого аж ніяк не можна сказати про обличчя лікаря…» насупився журналіст і з ревнивою гіркотою глянув на Марту. Та ледве вона вийшла, він перестав про неї думати.
— Ну, синку, а тепер ти… — промовив сержант, підводячись і поправляючи пояс, — що скажеш?
Хлопець підійшов до бар’єра. Якусь хвилину холодно й зневажливо дивився на сержанта, а потім промовив, поволі цідячи слова:
— Нічого… Я дістав по морді, виходить, я потерпілий. Цього досить.
Сержант злегка почервонів, але стримався й спитав!
— Ім’я і прізвище?
— Мехцінський Вєслав.
— Адреса?
— Мєдзяна, два.
— Де працюєте?
— В майстерні на Корольковій.
— Паспорт?
— Забув дома.