Читать «Злий» онлайн - страница 33
Леопольд Тирманд
На письмовому столі задзвонив телефон. Негарна дівчина в окулярах, що сиділа навпроти Марти, зняла трубку.
— Алло? — гукнула вона, потім байдуже сказала: — Це до тебе, Марто.
Марта взяла трубку.
— Маєвська. Слухаю.
— Це Гальський. Добридень.
— Добридень, — відповіла Марта. «Швець» явно посміхнувся з відтінком лукавства. В кімнаті стало ясніше.
— Панно Марто, нещастя! Я так радів, чекаючи сьогоднішнього побачення… Після стількох, стількох днів, нарешті. Нарешті ви згодилися і…
— Ну, звичайно… інше побачення, так? Ах ви ж, погані хлопці… — Марта говорила легко, намагаючись надати своєму голосу насмішкуватого відтінку. «Швець» нахмурився, посмутнів і водночас примружив око, начебто проказуючи: «Навіщо вдаєш, що тобі байдуже?»
— Як ви можете так говорити, підступна жінко!.. Чергування. Термінове чергування, якого не можна пересунути. Більшість моїх колег хворі на грип.
— Це нічого. Зустрінемося іншим разом.
— Коли?
— Прошу подзвонити. Ви ж добре знаєте номер. «Швець» майже підводився з ослінчика. «Дурна! — промовляв він своїм єдиним оком. — Ти ж сама шкодуватимеш, що поводилася так безглуздо, холодно й стримано… Потім, за годину, найбільше завтра».
— Чому ж ми не можемо відразу умовитися, Марто? Запропонуйте щось. Я згоден на будь-яке число, пору дня й годину в другій половині тижня. Сьогодні це було зовсім несподівано, я страшенно перепрошаю, але, на жаль, не можу інакше, зрозумійте мене…
— Подзвоніть мені, пане докторе, добре? Мені важко в цю хвилину… — в голосі Марти звучало вагання.
В оці старого «Шевця» блиснула зловтішна зневага. «Хе-хе-хе… — говорило це око, — легковажність і безглузда амбіція знищили вже не одну красу. А тобі, дівчинко, далеко до краси».
— Чудово, — відповів Гальський, — я подзвоню завтра. Як себе почуває мама?
— Дякую. Непогано.
— Ну… я дуже радий. Отож найновіші досягнення медицини в галузі печінкових хвороб тут зайві. Нічого не вдієш… Ой, ні, я дуже радий…
— Дуже вдячна за згадку, пане докторе… і… чекаю телефонного дзвінка.
«Швець» начебто аж зітхнув з полегкістю. «Це вже трохи краще», кивнув він головою Марті.
— Чудово, — промовив Гальський, — значить, завтра. Марта поклала трубку й показала «Шевцеві» язика.
«Ну що, задоволений?» спитала вона, як дитина, що, спершу затявшись, раптом поступається. Вона була зла на все, на всіх, а найбільше сама на себе. «Шевцеві» ж ке могла подарувати, що він знає, як хвилювало її сьогоднішнє надвечір’я, як дуже, всупереч власній волі, раділа вона цьому побаченню.
Наближалася четверта година. Марта помила руки, підмазала губи й поправила волосся, потім вийняла з кишені пальта сітку на покупки.