Читать «Листя землі. Том 2» онлайн - страница 46

На виставу Нестірко позичив у Левка Жили його червоні, кавалерійські штани — галіфе. І накидку зшив собі із червоної ситцевої скатертини, якою застеляли стіл у клубі під час урочистих засідань. Напередодні пішов він на скотомогильник за селом і знайшов у сухотрав'ї коров'ячі роги з частиною вибіленого дощами та вітрами черепа, приладнав їх собі на голову, прив'язавши мотуззям. Для Левка Жили, що мав зображати отця Олександра у пеклі, зробив він із консервної банки і дроту кадильницю, наповнив її сухими кінськими ковтюхами. Чималого, на дюжину відер, казана привіз із цегельні, у ньому за старого режиму варили баланду для литвинів, які наймалися на літо возити тачками цеглу. Усе продумав і організував Нестірко. І пройшов би захід на належному рівні, хай і перед порожньою залою, якби не безвідповідальність заслуженого кіннотника Левка Жили. Бо опівночі він уже ледь тримався на ногах, розговляючись горілкою, і верз на сцені, що в голову п'яну приходило, кидався на Сатану в атаку, вимахуючи кадильницею замість шаблі. І нізащо не хотів сідати в казана пекельного, а коли Бомба та Цмокало, що зображали чортів, з розцяцькованими сажею тварями, таки сунули його в казан, висипав на себе із бляшанки тліючі ковтюхи і висловився на усю залу такими загогулистими матюками, що молоденькі учительки демонстративно затулили вуха долонями. Але завершилася вистава організовано, оптимістично, як і належиться — колективним співом «Інтернаціоналу». Заспівував Сатана із чортами, присутні у залі звично підхопили пролетарський гімн, дисципліновано підвівшись із лав, а мироїди вужами виковзували з казана на сцені і повзли за лаштунки, так придумав Нестірко.

Коли одспівали «Інтернаціонал», уже дніло і всі розбрелися по хатах — розговлятися. Лише Бомба та Цмокало залишилися із Нестірком, вони ще з вечора запаслися пляшкою самогону та кільцем ковбаси, не свяченої. Та ще Левко Жила, уже нарозговлявшись доста, хропів у кутку боковушки. І не хотілося Нестіркові знімати із себе убрання Сатани, так не хотілося, ніби приросло воно до тіла його разом із коров'ячими рогами на голові. І мовив Нестірко до помічників своїх бойових: «Допивайте своє пійло, якщо без нього не можете боротися за повну перемогу соціалізму, і підемо, як були на сцені, до церкви далєй воювать із релігійними пережитками, бо мало пакульців було в клубі і ще не охоплені широкі пакульські маси нашою агітацією». І допили вони горілку, залишивши на денці для Левка Жили похмелитися, коли прокинеться, закусили ковбасою і попішкували втрьох на гору, до церкви. Нестірко прихопив із собою кадило-бляшанку, роздмухуючи дорогою ковтюхи кінські, аж шкварчало, пахкало вогнем і смерділо на всю вулицю. А отець Олександр із поштом своїм і хористами уже з церкви вийшов і ступав між рядів, паски і всі інші дарунки землі освячуючи. І блимали свічки на дужках кошиків, церкву зоряним вінком обіймаючи, а на небі зорі вже гасли, і жевріли небеса рожево, а в дзвони ще не дзвонили.