Читать «Листя землі. Том 2» онлайн - страница 366

— Так… — промимрив Костючок.

— З'єдную з Кремлем. З вами розмовлятиме товариш Сталін!..

Костючкове серце зупинилося було, але він судорожно ковтнув повні груди гіркого, прокуреного кабінетного повітря і воно знову почало битися. Розумом він розумів: настала мить, яка визначить усе його наступне життя, на багато років уперед. Він розпрямив плечі і надув щоки. А ноги усе ще тремтіли і готові були ковзати по дерев'яних сходах геть із райкому, у сад, у білий світ…

— Товариш Козлов? — запитали в трубці до щему у серці знайомим із репродукторів голосом.

— Нікак нєт, товаришу Сталін! Біля телефону — комуніст Костюк!

— А де товариш Козлов?

— Товариш Козлов щойно застрелився, товаришу Сталін! — бадьоро і майже радісно доповів Костючок.

— Значить, товариш Козлов злякався тимчасових труднощів і загострення класової боротьби на даному етапі соціалістичного будівництва… — задумливо промовив Сталін. — Що ж, ліс рубають — тріски летять. Але наша партія мас величезні кадрові резерви у народних масах, комуніст Костюк! — строгішим уже голосом зауважив товариш Сталін. — Думаю, ви, товаришу Костюк, згодні очолити мньовську партійну організацію у цей відповідальний час?

— Так точно, товаришу Сталін! Так точно! Так точно! — заспішив Костючок, наче дятел дзьобом об сухе дерево. Але телефонну трубку — ТАМ — уже поклали. А Костючок ніяк не міг одірвати її від вуха, наче приросла, навік. Виструнений, він стояв біля столу і знову та знову гукав у телефон: — Так точно, товаришу Сталін! Так точно, товаришу Сталін!