Читать «Листя землі. Том 2» онлайн - страница 344

Капітан, бачу, весь напружився, наче пес мисливський, що дичину учув, і запитує у мене одривисто: «Кто там поет?!» Ну, я і стала розказувать, що то — лірник, сліпак, із села сусіднього, під храм прийшов та й пеє собі, кигиче увесь день, як чаєчка на болоті, бо нема кому його слухать, усі по роботах, хоч і свято храмове, та ніхто теперечки таких свят не признає, а якщо і признає, то тихцем собі, по хатах, вікна завісивши. «А о чем же он поет?!» — обірвав мої теревені про храм товариш Агас. Ну, я розказую, як воно було і є: «Сперва йон про божественне співав, тади — танці-гранці та про начальників теперішніх. А се йон пеє про лісовика Галайду, який супроти колгоспів із міліціонерами воював…» — «А Іючему ему до сих пор никто глотки не заткнул?! — аж сколотнувся весь капітан Агас. — Здесь во Мневе что — советской власти нет?!» Дак я так спужалася голосу його грізного, що не знаю уже, що й відповідать. Я, лепечу, людяка маленька, тольки сповняю теє, що мені начальники вищі накажуть… А йон, не слухаючи мене, пішов по стежці, порипуючи хромовиками грізно, дверцята легковушки бамкнули, спалахнули у темряві фари, машина розвернулася і помчала через широкий мньовський майдан на голос Криласа. І обірвався голос, і болєй ніколи я лірника сиберізькоі'о не чула, не бачила. Отако яно було, а те, що нібито Хава із майдану його забирала, то усе — байки людяцькі…