Читать «Дві хвилини правди» онлайн - страница 51

А ще я намагалася не згадувати твою посмішку і оте: «Поїхали!», бо і перше, і друге було нестерпним. А я не могла дозволити собі сліз. Просто не могла. Бо ти одразу б відчув, що я плачу.

Я сиділа, доки повз мене пройшла купа ніг у світло-зелених штанах. Скільки їх було? Якщо шість, то, певно, лікарів було троє. Або більше, якщо ніг було вісім чи дванадцять… Шість-чи-вісім-чи-дванадцять… Зупинився лише один, інші швидко пішли далі. Надто швидко.

Лікар запитав, хто я тобі, чи є в тебе батьки і чи є в мене їхній номер телефону.

Я сказала, що не варто турбувати батьків, бо апендицит - звичайна річ. Він щось відповів. Але я не почула. Він повторив. Але я знову не почула. Щось трапилось зі слухом. Але ж я добре чула, як на протилежному кінці коридору б’ється у скло муха…

Потім… я сто мільйонів разів згадувала твою посмішку - згадувала навмисне, аби виплакати її. І щоранку змінювала мокру від сліз подушку. Мокру наскрізь. Ніби вимочену в морі. Змінювала так довго, що одного разу прокинулась і здивувалась, що вона - суха, і мені більше не треба її міняти. Мабуть, вже ніколи… Тим ранком мені довелося витинати ножем «стрілки» на повіках, а посмішку вирубувати сокиркою для м’яса - моє обличчя ніби закам’яніло. І я подумала, що це добре, адже тепер на ньому ніколи не з’являться зморшки…

…Після того, як так просто і несподівано пішов той, для кого вона хотіла навчитися смачно готувати (адже Соломія не любила готувати, бо не любила їсти), вона почала жити так само: куди вітер занесе. Робота в рекламному відділі туристичної фірми сприяла цьому якнайкраще.

Бувало, оглядаючи готелі і мальовничі місця, аби потім пропонувати їх клієнтам, вона змінювала по десять ліжок за тиждень, не встигаючи звикнути до жодного.

То був карнавал ліжок і краєвидів до того моменту, доки світ перетворився на один суцільний готель зі старанно і бездоганно підгорнутими під високий матрац простирадлами на широких двоспальних ліжках, з наборами скляних чи пластикових пляшечок і тюбиків у стерильних (або не дуже) вбиральнях, з купою рушників і рушничків з аерозольним запахом квітів, що висіли над ванною, мов прапори.

У своїх звітах вона писала про «мальовничі краєвиди», «бездоганний сервіс» і тому подібне. Всі дива світу, мов у прокрустове ліжко, вкладалися в затерті словосполуччя, а надбання тисячоліть потрапляли в сухий перелік через кому…