Читать «Тероріум» онлайн - страница 56
Василий Дмитриевич Кожелянко
- Ви куди, осавуле?
- Час варту перевірити, - глузливо кинув Довбуш, глипнувши на ручний командирський хронометр. - Пора.
Довбуш закинув за плече кем і, не віддавши честь пані полковниці, вийшов із зони дії маскувальної системи. Він швидко йшов лісом, але несподівано зупинився, оглянувся довкола: рубінове проміння сонця, що заходило, оксамитове листя, яке буває лише у вересні, клубки темно-фіолетової темряви, що зароджується у ярах, - слухай, Сашко, а може, не треба? Кілька хвилин подумав. А чого вона? - І рішуче пішов далі. По якомусь часі, побачивши у себе на грудях оранжеву цятку лазерного прицілу, швидко набрав номер на мобільнику, переведеному в режим закодованого внутрішнього зв’язку, і сказав:
- Спокійно, Толю, це я.
- Привіт, Сашо.
Довбуш підійшов до вартового бійця ювеліра Б. Хмельницького і сів поруч на м’який мох.
- Ну, як там? - спитав Б. Хмельницький осавула.
- Ситуація виходить з-під контролю. Більшість схиляється до пропозиції цього полтавського соцького - Бульби. Знаєш, що він пропонує?
- Чув. Кажуть, якусь партизанщину.
- Партизанщину? Широке повстання, захоплення трьох західних областей, проголошення Української незалежної держави і так далі.
- Шиздєц!
- Повний.
Ювеліри трохи ображено помовчали.
Довбуш зробив рвучкий жест, ляснув приятеля по плечу:
- Курнеш?
- А що є?
Довбуш, хитро посміхаючись, вийняв з потаємної кишеньки в поясі маленький бульбулятор і пласке пуделко з травою.
Після кількох суттєвих затяжок Б. Хмельницький патетично спитав Довбуша:
- Ти, Сашо, як прийшов у терор?
- Народився я в родині щирих українців, - мрійливо почав Довбуш, - уявляєш собі, родина, створена двома поетами, україномовними, бляха, вони мене й виховали відповідно, - батечко частував змалечку «Гайдамаками», а матінка - «Катериною», ось і виріс я сентиментальним, імпульсивним, жорстоким українофілом. Школу відбув одну з небагатьох україномовних, що збереглася тоді ще у галицьких райцентрах, а потім веенез. Перше зіткнення з життям поставило переді мною вибір - або швиденько ставати русифікованим конформістом, або зробитися українським фашистом. Я обрав друге. Спочатку пробував створювати якісь підпільні організації орденського типу, але потім зірвався. Купив у пацанів за валюту двадцятизарядний епік…
- А гроші?
- Що гроші?
- Цікаво, звідки в тебе, сина україномовних поетів з галицького райцентру, ТАКІ гроші.
- Я нирку продав, Толю. Ліву.
Б. Хмельницький ніяково потупився.
- Розповідати далі? - похмуро спитав Довбуш.
- Так, так, - жваво відповів Б. Хмельницький.
- Діставши зброю, я одного вечора пішов тинятися Києвом і вбивав усіх, хто говорив до мене російською мовою, - бармена, продавщицю, пацана, що попросив у мене цигарку, таксиста - всього шістьох креолів встиг відправити у їх кацапомовне пекло, в тому числі двох ментів…
Довбуш замовк.
- А потім? - спитав Б. Хмельницький.
- Потім я утік. У Чернівцях зустрів Наташу, тобто Роксолану, і з нею ми почали будувати те, що на сьогодні називається ЮВУ.