Читать «Тероріум» онлайн - страница 27

9

МАНІЯ ЛИХА

Нарада штабу бойової організації ЮВУ проходила напружено і нервово. Їх четверо - командир Роксолана, осавул Довбуш, хорунжі Кармелюк і Тарас Бульба - вже кілька годин у своїй львівській конспіративній квартирі не могли домовитися про план майбутніх дій Організації.

- Що ми добилися своєю так званою ювелірною тактикою ведення боротьби? - гарячкував осавул Довбуш. - Ну, золотарів та бюрократів кілька зарізали, літак Кромєшного знищили, золотими каблучками довели до могили й до вар’ятського шпиталю кілька десятків номенклатурників, і - що? Режиму, антиукраїнському, неоколоніяльному, креольському, промосковському, це ніц не зашкодило, суспільство не збурило, народ не розбудило… Який сенс у ТАКІЙ боротьбі?!

- Чому аж так категорично? - теж нервувалася Роксолана. - Кожна наша акція викликає певний резонанс у суспільстві, а це невблаганно наближає крах режиму!

Наше завдання - продемонструвати Україні і світові, що є сили, здатні протистояти кліці Кромєшного. Наша боротьба повинна стати каталізатором народної революції!

- З такими акуратними діями ми нічого не доб’ємося, - заперечливо крутив стриженою головою Довбуш, - такі вибіркові теракти все одно що парламентська форма боротьби!

- Ну, це вже ти, брате, загнув, - втрутився хорунжий Кармелюк, веснянкуватий гнучкий спортивний хлопець. - Ми, здається, вже все з’ясували з так званим парламентаризмом, саме це завело Україну в нову залежність. Тому й стали на кривавий шлях!

- Кривавий, - іронічно посміхнувся Довбуш, - мало, дуже мало крови!

- Як це мало, осавуле? - Здивувався хорунжий Тарас Бульба, смикаючи себе за уявний вус, - хіба наше завдання - проливати якнайбільше крови?

- Так! - визвірився Довбуш. - Крови! Наші теракти повинні бути страшними. Населення України має вжахнутися…

- Впасти в шок, - кинула Роксолана.

- Хай - у шок, - підхопив Довбуш, - але без жорстокого потрясіння воно не отямиться і не повстане! Схема проста, давня і перевірена: страшний теракт - масовий психоз - тотальний страх - і, нарешті, не менш тотальний гнів.

- Але ж загинуть невинні, - сказала Роксолана.

- Невинних немає! - вигукнув Довбуш. - І ти, пані полковник, це знаєш не гірше за мене.

- Це як? - спитав трохи задобродушний як на терориста Тарас Бульба.

- Як? - Довбуш підняв руки на рівень очей. - Пояснюю на пальцях. Ті, хто привів кліку Кромєшного до влади, яка здала рештки незалежности України, винні?

- Винні, - погодився Тарас Бульба.

- А ті, хто чинив цьому опір, але програв через недостатню послідовність і твердість, винні чи ні?

Тарас Бульба ствердно кивнув головою.

- А байдужі? Чи не винні найбільше байдужі, ті, хто робив вигляд, що все кругом його не стосується?

- Винні, - буркнув Тарас Бульба.

- Отож, я пропоную, аби для усіх винних нарешті настав час розплати!

Запала тривожна мовчанка.

- Пропозиції? - процідила крізь зуби Роксолана.