Читать «Тероріум» онлайн - страница 25

Бодіґард здивовано подивився на Ученія і питально підняв брови.

- Дві, - назвав явно занижену ціну П. С. Ученій.

- Треба подивитись.

П. С. Ученій дав бодіґардови номерок комірки камери схову, де залишали свою зброю всі відвідувачі клубу.

Наступного вечора 237 сам підійшов до пана Ученія, відрахував дві тисячі деномінованих рублів і, щиро подякувавши, запропонував випити автентичної горілки.

П. С. Ученій охоче погодився. Вони сіли за шинквас, зробили по ковтку і приязно подивилися один на одного.

- Що ще пана цікавить з холодної зброї? - спитав Ученій бодіґарда.

- Я маю мрію, - аж заплющився 237, - турецький ятаган XVI століття, виготовлений майстрами Дамаска на замовлення султанського двору для молодих принців крови.

- Чим прикметний цей товар?

- О, я про нього маю всю інформацію, їх було лише кілька десятків…

- Поділіться.

- А що?…

- Я нічого не обіцяю, але спробую.

Бодіґард узяв свій мобільник, щось поклацав на клавіатурі, вийняв диск завбільшки, як п’ять копійок, простягнув Ученієви:

- Ось, можете скопіювати.

П. С. Ученій вставив диск у свій апарат, переписав інформацію і величезним зусиллям волі стримався, аби не завести мову про те, що його цікавило, - де 237 працював і чи щось знає про терористів-ювелірів? Головне, не сполохати пташку, яка ще не втрапила у сильце.

У коморі президента А. Д. Кромєшного був такий ятаган!

Але лише один, до того ж на окремому стелажі і під склом.

Вкрасти не так просто, зважаючи на те, що маніяк Кромєшний щоденно оглядає свої набутки, старанно обминаючи полицю із зловісною самоявленою золотою каблучкою. Але ж він не перевіряє на зуб свої експонати!

П. С. Ученій понишпорив київськими антикварними крамницями і в одній з них придбав цілком пересічний ятаган яничара XVII століття. Потім, озброївшись золотянкою, розведеною на оліфі, трохи підфарбував покупку у тих місцях, де у ятагана для султанчуків було щире золото. Коли золотянка висохла, Ученій під приводом вивчення поведінки приблудлої золотої каблучки зачинився у президентській кімнаті-сейфі і переміняв ятагани. Того ж вечора він зустрівся із 237.

- Нам пощастило, друже, - весело сказав Ученій, помахуючи номерком від камери схову перед носом бодіґарда, коли вони сіли за шинквас у «Тіні імператора».

- Ви знайшли його? - 237 тішився, мов китайча.

- Це було важко, друже, мушу вам зізнатися, - скрушно витер лисину Ученій.

- Я торгуватися не буду, - нетерпляче жестикулював 237, - скільки?

- Розумієте, друже, - зітхнув Ученій, - є речі важливіші за гроші.

Бодіґард знітився, він зрозумів, що зараз його схилятимуть до зради. Але ж - ятаган! - Є певні межі, - пробурмотів 237, - через які я ніколи не переступлю.

- Та Будда з вами, друже, - замахав руками детектив, - я нічого поганого… Я не… як би це сказати… Словом, домовимося так: якщо ви не захочете заплатити мені за цю річ ту ціну, яку я назву, то розрахуйтеся грішми.