Читать «Як ізраїльський тероризм і американська зрада спричинилися до атак 11 вересня» онлайн - страница 11

Кана, південний Ліван. Це була різанина. З часів Сабри і Шатіли навряд чи я бачив таку кількість безневинно зарізаних людей, як тут. Ліванські жінки-біженки, діти і чоловіки лежали штабелями з відрізаними долонями, руками або ногами, без голів або роз-патрані. Їх було набагато більше, як сотня. Дитина лежить без голівки. Ізраїльські снаряди косили їх, у той час як вони вважали, що перебувають під прикриттям Організації Об'єднаних Націй, вірячи, що вони в безпеці під захистом світового співтовариства. Подібно до мусульман Сребреніци (Югославія), мусульмани Кани помилилися.

Перед палаючим будинком, у розташуванні штабу батальйону ООН Fijian, дівчина тримала тіло сивоволосої людини, чиї очі оскляніло дивилися на неї, і вона трясла своїми руками труп, у пронизливому плачі й крику, повторюючи ті самі слова: «Мій батьку, мій батьку». Солдат ООН з батальйону Fijian стояв серед моря тіл і, без жодного слова, тримав тільце обезголовленої дитини.

...Коли я йшов до них, я послизнувся на людській руці ...

Масакрування цивільного населення, учинене ізраїльтянами, у цьому жахливому десятиденному наступі (учора ввечері почато 206-ту атаку) було таким цинічним, таким лютим, що жоден ліванець до кінця днів не простить цього. У суботу атаковано санітарну машину, у Яохморе на день раніше було вбито медсестер, чотири дні тому ізраїльською ракетою обезголовлено дворічну дівчинку. І вчора рано-вранці ізраїльтяни вчинили криваве убивство родини з 12 осіб — наймолодший мав лише 4 дні від народження — ізраїльський вертоліт обстріляв ракетами їхній будинок.

Незабаром після цього три ізраїльські бомбардувальники скинули бомби лише в 250 метрах від конвою ООН, на якому я їхав, піднявши будинок перед моїми очима на 30 футів у повітря. Під час моєї зворотної поїздки до Бейрута, звідки я мав передати в Independent мій репортаж про різанину в Кані учора ввечері, я побачив два ізраїльські канонерські човни, які стріляли бойовими снарядами по цивільних автомобілях на мості через річку на північ від Сидона ...

Французький танкіст ООН бормотав прокльони Ізраїлю собі під ніс, коли він відкривав резервуар, у який він кидав ноги, пальці, частини людських рук ...

Ми відчули, як раптово стали не військами ООН і журналістами, а мешканцями Заходу, союзниками Ізраїлю, об'єктами ненависті й зла. Якийсь бородатий чоловік із жорстокими очима уп'явся в нас, його лице потемніло від люті. «Ви — американці, — кричав він нам. — Американські пси. Ви зробили це. Американці — скажені собаки».

Президент Білл Клінтон безпосередньо пов'язав себе з Ізраїлем у його війні проти «тероризму», і ліванці, у їхньому горі, не забули цього. Офіційні ізраїльські висловлення лицемірного співчуття тільки сипало сіль на їхні рани. «Я хотів би підірвати себе серед ізраїльтян», — сказав мені один старий…» [23]

Якби кожен американець прочитав вищезгадану статтю Роберта Фіска, то це допомогло б йому розібратися, чому так ненавидять Америку, і чому тепер ми самі стоїмо перед терористами камікадзе. Якщо Ви хочете дізнатися, у чому ж полягають реальні мотиви терористів, подібних до Осами бен Ладена, то 21 вересня 1998 року «The Nation magazine» дає інтерв'ю з ним. Журнал описує його реакцію на різанину, учинену ізраїльтянами в Кані.