Читать «Таємниця гірського озера» онлайн - страница 53

— Не радій надміру, а то справді впадеш, — сказала злякано Асмік.

Оглядаючи скелі, діти помітили ще одну печеру, в якій також було видно якісь предмети. З печери виступала назовні гладенька колода, а трохи глибше стояв великий казан.

Всі схвилювалися ще більше.

— Люди… тут жили люди! — гарячився Камо. — Але як вони проникли сюди?

— Справжнє гніздо девів. Що тут людині робити? — сміючись сказав Грикор. — Дід правду говорить: деви… І бджільник девів…

— От коли б сюди складану пожежну драбину підвести і перекинути через провалля… — фантазував Армен, — драбиною ми дістались би до печери.

— Так, — натхненно сказав Камо, — це був би міст, справжній міст!

— От і пройди, бідний Грикоре, по цьому мосту з своєю кривою ногою, — сумно промовив Грикор.

Почувши розмову про міст, Асмік, вперше за всю їхню мандрівку по виступу скелі, нахилилась і подивилася вниз.

— Ой, яка безодня! — з жахом відсахнулась вона. — Ходімо назад!

— Ну, як же я піду назад? — удавано запхикав Грикор. — Я від запаху меду зовсім збожеволів. Як же я піду, меду не покуштувавши?

Сповнені надзвичайних вражень, вони мовчки поверталися тією ж стежкою.

На зворотному шляху Камо знайшов стару, заіржавілу рушничну гільзу і взяв її з собою.

Дід Асатур нетерпляче чекав на них, сидячи під старим дубом.

Побачивши дітей, він дуже зрадів.

— Живі? Здорові? Нічого не трапилося? — спитав він хвилюючись. — Ну, диво, просто диво — в саме лігво сатани забралися і повернулись цілісінькі!

Дід був приголомшений. Діти відчували, що їхній вчинок дуже похитнув у старого віру в темні сили.

— З нагоди літньої спеки деви закрили свою установу — пекло, — серйозним тоном сказав дідові Грикор. — Вони тепер на дачі — на вірхів’ях Далі-Дагу. Ти бачив: і земля не затряслася, і вітри не знялися.

Дід дивився недовірливо.

— Ну, розповідайте, що ви там бачили? Розібралися в цих відьомських справах? — трохи заспокоївшись, запитав він у дітей.

— Чого ми тільки не бачили, дідусю! Чого тільки не бачили! — підстрибуючи, вигукувала Асмік. — Такі дива, яких ніхто ще не знав… Ну, просто казка!

Діти навперебій почали розповідати дідові про все, що вони бачили в печерах.

— Все, що є в печерах, залишене людьми, в цьому нема ніякого сумніву, переконливо говорив Армен. — Треба тільки з’ясувати, як вони піднялися туди. Це єдине «диво», яке б я хотів розгадати.

— А скажи-но, дідусю, чи не ти загубив це, коли полював у молодості? — запитав Камо, показуючи гільзу.

Дід взяв і уважно почав розглядати її.

— Адже я розповідав, що мисливець Каро сходив сюди. Отже, це він і стріляв, — хай йому пухом земля! — розхвилювався дід. — Ну й хоробрий же був!.. В наших місцях тільки в нього й була така рушниця — це від його рушниці гільза. В ті часи люди на ведмедя з кремнівкою ходили. Бувало кремінь впаде або не дасть вогню — біда! Зведеться звір на диби — і на мисливця… Треба мужчиною бути, щоб в таку хвилину не розгубитися. А тоді ведмедів багато було в цих горах.