Читать «Таємниця гірського озера» онлайн - страница 45

— Звісно, старим, — в один голос відповіли діти.

— Так… От старі добровільно і залишають молодим усе своє багатство: житло, склади воску і меду, все господарство, а самі відлітають.

— І нічого з собою не беруть? — здивувалась Асмік.

— Нічогісінько!

— Які ж добрі батьки! — вигукнула Асмік, захоплена розумною поведінкою бджіл.

— А дику бджолу можна приручити? — запитав Камо.

— Ого, ще й як! Добудь-но стільники диких бджіл з їхніми личинками та постав у колоду — побачиш, якими стануть домашніми. Скільки разів, у погоні за куницею, бродив я горами, лісами, бджіл знаходив і приносив додому! Не я, приміром, знаходив — куниця шлях показувала. Це ж вона щоночі всі дупла обшукує, знаходить мед, обжирається, а інколи в дуплі і засинає. А я йду собі її слідом, знайду дупло, витягну куницю і — прокинутися не встигне! — приб’ю. Шкуру до пояса привішу, мед складу в відро, бджіл — в папаху і додому. І які ще бджоли!

— А яка бджола краща: дика чи домашня? — зацікавився Грикор.

— Як же ти до цього часу не знаєш, що домашній бджолі далеко до дикої! — за мисливською звичкою перебільшував дід. — Дика бджола хороша тим, що волохата — значить, легше переносить холод. Ніжки в неї довші, крильця довші — отже, може летіти довше, і вітер її не злякає. Легше посуху переносить, голод… Чому так? А тому, що про неї піклуватися нікому, і вона лише на себе надіється. А домашня бджола в усьому на господаря покладається… В природі все розраховано, передбачено. Ось воно як!

У Грикора засвітилися очі.

— Невже я гірший за куницю! — скочив він з місця. — Та я в ту печеру, як кішка, залізу, всіх бджіл заберу — і в колгосп… Ви тільки роти розкриєте. Вставайте, ну, ходімо!

Дід лише рукою махнув:

— Але ж це поруч з «воротами в пекло».

— Ну й нехай поруч, а нам що?

— Дідусю, рідненький, дідусю! — благала Асмік. — Ходімо, покажи нам, хоч здалеку покажи!

Старого мисливця нарешті умовили.

— Гаразд, ходімо. Тільки умова: здалеку поглянете, — сказав дід.

Він підвівся і дбайливо уклав бороду в архалук. Підвелися й діти. Прийшов пастух, і Грикор здав йому телят. Асмік доручила матері своїх вихованців. Правління колгоспу ще з весни призначило Анаїд доглядати за птицею, і тепер вона була в ролі штатного працівника «Дослідної птахівницької ферми».

— Що нам узяти з собою? Лопати, вірьовки? — запитав Камо.

— І що-небудь поїсти, — тут же вихопився Грикор і поспішив додому.

— Візьми в колгоспі кілька вірьовок, котрі міцніші! — гукнув навздогін йому Камо.

— Заодно нам треба буде обстежити гори. Якби нам знайти не тільки мед, а й воду! — замріяно сказав Армен.

— Вода?.. Вода — мрія. Наші діди помирали з словом «вода»… Легко сказати— знайти воду. Піди знайди! — безнадійно махнув рукою дід Асатур.