Читать «Людина без серця» онлайн - страница 8

Хірург з болісним виразом обличчя зробив крок назад. Оцінююче глянув хилена на тіло товариша, на кремезну по стать асистента, що нерухомо стояв біля приладів. Безпорадно озирнувся навколо. Чогось ніби чекав, ніби слухав, що голос наказував йому діяти, але він не міг збагнути того голосу.

Врешті, почув той голос. «Серце… Механічне серце…» Берн аж руку підніс до чола. Дивно й страшно прозвучали ті три слова. Струснув головою. Ні, він не може, він не сміє! Правда, перший експеримент вдався… Механічне серце повернуло життя псу. Він сам, Йоган Берн, годину тому впивався безтямною радістю перемоги.

Але чи ж мав він право застосувати зараз свій винахід? Перед ним людина, його товариш!

Берн заціпенів. Думки гарячково кружляли в його голові. Треба щось робити. Треба негайно діяти. Адже іншого виходу немає. Коли йдеться про життя або смерть, медицина не сміє відступати перед найтяжчим випробуванням!..

«А може…» В глибині його свідомості виникла тиха підступна думка. «Може, хай вмирає. Я зробив усе, що міг, все, на що здатний хірург. Евеліна залишиться самотньою і… хто знає…»

Але в ту ж мить хвиля сорому жбухнула до голови Берна. Як він міг таке подумати? В його вухах пролунав голос Стара. Колись той жартома говорив йому:

— Ти ж людина без серця! Науковий сухар!..

Ні! Він доведе йому, що це не так! Він доведе, що Берн творив для врятування людей, а не заради егоїстичних цілей.

— Доктор! — почувся незвичайно різкий голос асистента.

— Га? Що там? — стривожено поглянув на нього Берн.

— Серце зупинилося! Клінічна смерть!

Ці слова вдарили Берна, немов обухом Він схопився обома руками за скроні і міцно стиснув їх. Так, він не сміє більше вагатися. Зараз він доведе всім, що він не сухар. І сам Петер Стар, який лежить мертвий, переконається в цьому.

Тоді серед тиші, наче урочисте заклинання, пролунав голос хірурга:

— Труп — на операційний стіл!

Ординатори здивовано глянули на доктора, його наказ здався їм дивним, мало не божевільним. Тільки асистент Гельд розуміюче кивнув головою. Він знав — доктор Берн зважився на нечуваний крок…

Через кілька хвилин Йоган Берн, його асистент Франц Гельд, три ординатори і дві сестри, проминувши стерилізаційну камеру, в якій їх було просвічено потужним ультракоротким промінням, увійшли до операційної. Це просторе приміщення з прозорим дашком, вилискуючими стінами, підлогою з суцільного рожевого пластмасового листа нагадувало казковий салон, але було обставлене з незвичайною строгістю лише необхідними приладами і шафами з інструментами…

Сестри зав’язували халат на спині доктора. Він уже не бачив ні одинокої хмаринки, що рожевіла в призахідному сонці і з цікавістю заглядала своїм червоним оком до операційної через прозорий дашок, ні асистента, ні навколишніх предметів. Він дивився туди, де на підвищенні лежав труп Стара, закритий білими покривалами, під промінням велетенської газосвітної лампи-рефлектора. Навіть не на труп, а на невелике відкрите місце в ділянці серця, де виднівся страхітливий синець… Зараз він, доктор Берн, має подолати і розкрити велику таємницю смерті і буття.