Читать «Людина без серця» онлайн - страница 12

— Вас привезли до моєї клініки більше місяця тому. Ви обоє були непритомні. Спочатку я оглянув Евеліну…

— Ти зробив би це в будь-якому випадку, — спробував пожартувати Петер. — Адже твої почуття до Евеліни…

— ГІетер! — Евеліна кинула на Стара докірливий погляд.

— Вислухай мене, — продовжував Берн. — Тепер не до жартів. У неї був констатований струс мозку, але без внутрішніх пошкоджень. З’явилася певна гарантія, що вона залишиться живою. Тоді я оглянув тебе! На твоїх грудях я побачив великий синець. Слід від сильного удару… Якраз біля серця!..

— Але ж особливої небезпеки не було? — тремтячим голосом запитала Евеліна.

— Навпаки! Тільки найчутливіші прилади могли встановити удари серця. Тонус катастрофічно падав! Наближалася смерть! Я зважився ввести кордінеліт, ти знаєш — це могутній препарат. Я знав, що в тебе було міцне серце…

— Було? — вигукнув Петер. — Хіба тепер у мене його нема?

Евеліна, ледве стримуючись, щоб не закричати, безтямними очима дивилася на Берна. По його обличчю повзла блідість.

— Я мусив зробити вибір! Я не міг допустити твоєї загибелі і… В цей час асистент доповів, що ти вмер! Так! Ти був у стані клінічної смерті! Зупинилося серце, зникло дихання!..

Петер відкинувся на подушку, істерично зареготав Тамуючи сміх, він схопив себе за горло, але ніяк не міг зупинитися.

— Ти жартуєш, Йоган! Ха-ха-ха!.. Му, звичайно, ти фантазуєш!.. Я відвідав потойбічний світ і знову повернувся до пас! Ха-ха-ха!..

Евеліна обняла Петера за плечі.

— Заспокойся, любий. Адже Йоган хоче тобі тільки добра.

— Ні! Ти послухай. Еве! Я був мертвий!.. Ха-ха-ха! Значить, Йоган воскресив мене?..

Бери суворо подивився на Стара Потім зняв окуляри і, протираючи скельця, скромно сказав:

— Так, Петер, я воскресив тебе…

В голосі Йогана було стільки серйозності, що Стар за хвилину замовк.

— Що ж ти зробив зі мною? — спитав він насторожено.

Берн одягнув окуляри, встав з крісла, підійшов до вікна. Евеліна і Петер, тамуючи подих, стежили за ним.

— Петер! Ти пам’ятаєш наші суперечки в університеті? — озвався Йоган.

— Про механічне серце і продовження життя?

— Так! Недавно мій експеримент увінчався успіхом! Це було рівно тридцять чотири дні тому.

— В той день, коли ми…

— Так! Саме в той день. Ти помер і я… подумав про механічне серце. Я зрозумів, ідо для твого порятунку мушу йти на ризикований крок…

— І ти… — Стар судорожно схопився обома руками за ліжко.

— І я вставив у твої груди механічне серпе, — твердо одказав Берн. — Ти знову повернувся до життя.

Евеліна втягнула голову в плечі, зіщулилася, немов бід холоду. Вона боялася глянути на Петера.

Але Стар був на диво спокійний. Відкинувшись на подушку, він кілька хвилин щось зосереджено обдумував

— Я не вірю тобі, Йоган, — тихо сказав Петер.

— Ти можеш не вірити, але факт залишається фактом. Ходімо, це зовсім поряд…

Хірург кинув Стару халат.

— Одягайся! Вставати можеш сміливо! У тебе вже все прийшло до норми. — Він натиснув кнопку в стіні і відчинив двері.

Евеліна допомогла Петеру одягнути халат. Той перебував у якомусь дивному стані отупіння. Загорнувши поли халата, похитуючись, підійшов до дверей. Це були потайні двері до якоїсь лабораторії. Евеліна і Петер ввійшли туди першими За ними — Берн. Звичним рухом хірург відкрив дверцята шафи, потім запросин Петера і Евеліну.