Читать «Людина без серця» онлайн - страница 113

Так минали дні, повні мук, відчаю, жахливих сновідінь.

Але ось одного дня вся вілла сповнилась криками, стуком важких кроків. Почувся різкий голос Петера Стара. Кров жбухнула до голови Евеліни. В очах її потемніло…

Тепер або ніколи! Вона ще раз поговорить з ним! Вона ще раз спробує умовити його повернутися до нормального життя.

— Де Евеліна? — загримів голос Петера.

— Нагорі, у себе, володарю! — відповів охоронець.

— Нікого не впускайте до вілли! Я скоро сам поїду в місто…

— Слухаю!

Евеліна чула, як Петер піднявся по сходах, наблизився до кімнати. Стар у військовій формі, без головного убору з’явився в дверях. Евеліна з жахом помітила, що голова його зовсім побіліла, а обличчя покарбувалося глибокими старечими зморшками…

Диктатор усміхнувся, та усмішка його була подібна до усмішки мерця.

— Здрастуй, Еве! Чому так непривітно зустрічаєш мене?

— Здрастуй, Петер! — сказала, підводячись з канапи, Евеліна. — Чом ти приїхав?

Вона намагалася бути спокійною. Диктатор підійшов до неї, схопив її в свої обійми, притиснув до грудей.

— Еве! Люба моя! — пристрасно прошепотів він, цілуючи її в очі.— Ти бачиш— я приїхав до тебе… Ти єдина моя втіха і надія!..

— Єдина втіха? — перепитала Евеліна, відсторонюючись від Петера. — А чому ж ти наказав не випускати мене з вілли? Чому я сиджу, мов у в’язниці? Чому ти не послухав мене?.. Чому ти порушив свою урочисту клятву?

— Чому? Чому? — розсердився Петер. — Не я роблю це! Доля…

— Доля? А для мільйонів людей, які загинули через тебе, теж доля судила жахливу смерть? Невже вони заслужили її? І за що? Що доброго несеш ти світу? Панування проклятої корпорації «Золотого ангела»?!.