Читать «Людина без серця» онлайн - страница 110

В залі здійнявся страшенний крик.

— Брехуни! Геть уряд Петера Стара! Припинити фальшиве судилище!

Гелена підняла руку.

— Ви чуєте голос народу?.. Народ вимагає, щоб Петер Стар припинив страшну ядерну війну, яка загрожує світові катастрофою! Геть уряд, який іде проти волі народу!..

Та раптом на підвищення вискочив оскаженілий Арнольд. В його руці синювато виблискував револьвер. Очі поліцай-президента сипали іскрами, нічого людського не було в тих очах. Чужа воля керувала ним, вона наказувала йому: «Хто проти мене, той твій ворог, ворог імперії».

— Замовчи! — прогримів Арнольд. В ту ж мить запанувала лиховісна тиша. Навіть члени трибуналу й прокурор не могли отямитися. Вони ніколи не бачили поліцай-президента в такому розлюченому стані.

— Геть звідси, виродку! — продзвенів голос Гелени. — Ця людина — мій син! Стар перетворив його в слухняного раба — сліпого виконавця його волі!..

— Замовчи! — ще раз зарепетував Арнольд зовсім скаженіючи. Пролунав постріл. Гелена схопилась рукою за груди і зі стогоном впала на поміст.

— Закон! Де закон? — загримів зал. — Вбивці!..

— Розігнати це бидло! — крикнув Арнольд. Пополотнілі поліцейські дали з карабінів чергу в повітря. Публіка, ламаючи стільці, ринула до виходу. Надворі охоронні загони оточили будинок. Вони хапали людей і кидали їх в закриті машини.

Арнольд, заціпенівши, стояв біля тіла матері і божевільними очима дивився в її мертве лице. Ось він нагнувся, взяв її на руки і тихо пішов до виходу. Ніхто не заважав йому. Він ішов з піднятою головою, з гарячковим блиском в очах, ішов неквапом, похитуючись, немов саме втілення божевільного відчаю і каяття.

В залі залишилися тільки члени військового трибуналу.

Процес продовжувався. До вечора були закінчені всі формальності. А на ранок радіо і телевізор рознесли по всій імперії вирок імперського суду:

«Головний інженер будівництва в долині Голубого Беркута Альфред Грюнтер та колишній поліцай-президент Сільвестер Екельгафт за зв’язок з іноземною розвідкою, за зраду держави, за терористичні і диверсійні акти, спрямовані на підрив могутності імперії,— засуджені до смертної кари.

Вирок виконано».

Прозріння Арнольда

Над площею лунали крики, плач, прокльони. Поліція й молодчики з легіону «Вогняне серце», вкрай розперезавшись, чинили розправу над беззахисними людьми. З бічних завулків були виведені загони, озброєні хімічними автоматами. Одягнувши маски, поліцейські відкрили по юрбі стрілянину. Отруйний зелений дим поплив над площею. Мов підкошені, падали люди на брук і одразу ж засинали важким, непробудним сном. Поліцейські круками кидались на свої жертви, одягали їм наручники і втягували в чорні машини.

Арнольд не бачив того. З трупом матері він їхав до передмістя Бруклінгема. Думка в ньому завмерла, свідомість притупилася. В голові билося тільки одне, настирливо й невідступно: «Швидше і швидше! Додому!.. Додому… Я так давно не був там…»

Машина вирвалась з залюднених центральних вулиць і помчала між рядами білих вілл. Потім пішли сірі корпуси похмурих будинків, де жили робітники, дрібні службовці, студенти. Нарешті місто закінчилось. Все частіше траплялися дорогою сади, городи, а далі — невеличкі лісові посадки і смугасті поля. В буйній зелені садів мальовниче виступали одноповерхові охайні будиночки заміських жителів. Біля одного будиночка Арнольд зупинив машину. З-за хвіртки люто гавкав собака, але Арнольд не звертав на те уваги… Думка відроджувала з далеких світлих часів чудесні спогади, оповиті болючим смутком.