Читать «Людина без серця» онлайн - страница 106

Ранком країну спантеличило сенсаційне повідомлення. Його оголосили в пресі, по радіо і телевізору.

Хлопчаки-газетярі гасали залюдненими вулицями Бруклінгема і з незвичайним запалом горлали:

«Небачений процес!.. Розкриття таємниці Голубого Беркута… Знайдено винуватця кривавих подій на атомному заводі… Сліди ведуть в комуністичне підпілля. Народ вимагає покарання злочинців…»

Процес мав проходити у великому, просторому залі, де часто відбувались світові асамблеї вчених, дипломатів, молоді, де під високим склепінням не раз звучали прекрасні ораторії Баха, сердечні мелодії Чайковського, весняно-сонячні вальси Штрауса. А тепер зал перетворювали із храму муз і розуму в ганебне судилище.

«Золотий ангел», переконаний у своїй перемозі, діяв безцеремонно й нахабно. Процес було оголошено відкритим, матеріали слідства навмисне широко публікувались в пресі. Очевидно, корпоратисти вирішили влаштувати грандіозну політичну провокацію.

Арнольд Рок, новий поліцай-президент, з хвилюванням чекав нього дня. Всю відповідальність за цей процес володар поклав на нього. Чи ж виконає він його наказ? Чи зуміє одним ударом покінчити з наростаючим невдоволенням народу. Так, він зробить все, він буде слухати голос володаря, він пам’ятатиме його слова: «Той, хто вірно служитиме мені,—ввійде разом зі мною під склепіння безсмертя». Ось тільки Екельгафт! Трохи дивує Арнольда ця історія, і надто вже легко, зовсім охоче визнає він себе винним в страшних злочинах… Навіть не віриться. Всі знають його як жорстоку і несправедливу людину, а тут виявляється, що він працював на користь комуністів! Та дарма! Це справа володаря, це його наказ!

Арнольд натиснув кнопку. До кабінету зайшов його помічник.

— З’єднайте мене з начальником оперативних груп!

— Слухаю!

Помічник вийшов. Арнольд зняв масивну трубку телефону. На малесенькому екрані з’явилося обличчя — худе, з гачкуватим носом. Воно шанобливо усміхнулося, побачивши поліцай-президента.

— Що накажете?

— Вільд! — різко промовив Арнольд, — приготуйте всі наявні оперативні групи поліції. Чергуйте неподалік від будинку, де відбуватиметься процес. Найменші спроби викликати безпорядки — рішуче ліквідуйте! Вогнестрільної зброї не вживайте, хіба шо в крайньому випадку. Користуйтеся тільки хімічними кулями! Зрозуміло?..

— Ясно, пане поліцай-президент!

— Сподіваюся, що ви забезпечите повний порядок. Таке бажання пана Стара!..

— Я виконаю наказ володаря!

Арнольд поклав трубку, одягнув темносиній берет з орлом. А через хвилину закритий лімузін мчав його до залу суду…

В приміщенні, де розпочався процес, зібралося біля трьох тисяч чоловік. Передні ряди, що йшли амфітеатром, були зайняті молодчиками легіону «Вогняне серце». Серед робітників, службовців та студентів чувся стриманий гомін. Передавались непевні чутки, що готується вирок, який дасть поштовх до переслідування прогресивних організацій і партій.

Навколо стола трибуналу метушилися оператори кіно і телебачення, безугавно клацали камерами фоторепортери. Нарешті під стелею спалахнули велетенські люстри. Легка хвиля збудження прокотилась по залу. З високих дверей позад суддівського столу вийшли члени військового трибуналу — високий, огрядний генерал і два полковники. Через хвилину, слідом за ними, з’явились імперський прокурор Гакер і два оборонці в чорних мантіях. Вони зайняли свої місця…