Читать «Скеля Дельфін» онлайн - страница 24

Не сказавши й слова, він підійшов до Варвари Павлівни і, як завжди, простягнув їй повну жменю срібних монет. Мадам Кивенко порахувала їх так само мовчки і сховала в шухляду стола. Її не цікавило, де і як Вася добував ці гроші. Вона не знала, скільки праці докладає цей хлопець, і скільки неприємностей переживає він, поки добуде ці п’ять карбованців.

Вася повернувся і вийшов на кухню, де його чекала вечеря, цілі гори невимитого посуду і ще багато роботи, якої не хотіла робити куховарка Марія,

А коли Вася вийшов, Петро Андрійович згадав високу корму теплохода «Крим», полтиник, кинутий руба в зеленкуваті хвилі. Він пригадав мускулясте смагляве тіло. Воно рухалося у воді швидко і впевнено.

Тоді Вася пробув під водою хвилину й сорок секунд.

Глоба сів зручніше в глибоке крісло, мовчки обмірковуючи новий план.

* * *

Вітя Огрінчук повернувся додому смерком. За Графським молом під великим камінням водилися круглоголові бички, і Вітя з хлопцями сьогодні ходив на лови. Ловити бичків справа не важка. Недарма замість того, щоб сказати «ловити бичків», часто говорять «тягати бичків». І така заміна слів є цілком слушною. Хоча бичок — рибка невеличка, проте зажерливість і рот у неї величезні, вона хапає все, від черв’яка до шматочка такого ж самого бичка. Тому ловити її цікаво й неважко.

Огурчик вважав би ганьбою для себе принести додому менш як півсотні бичків, коли він повертається додому. Вудка його лежала на плечі, і бички довгою гірляндою звисали з неї мало не до самої землі.

Вітя йшов додому, як солідний рибалка з вдалих ловів. Коли підходив до хвіртки двору, високий чоловік вийшов йому назустріч, і Вітя на мить спинився, розглядаючи його.

Йому добре запам’яталася висока, затягнута в світлосірий костюм постать і невиразне довге обличчя незнайомця.

Цей чоловік не бував у його батька раніше, принаймні він його ніколи не бачив. До того ж незнайомець був і в місті, очевидно, новою людиною, бо Вітя знав багатьох, коли не всіх мешканців, а таку визначну людину важко було б пропустити Вітя ще з хвилину дивився услід незнайомцю, що швидко йшов уздовж вулиці, а потім повернув у двір, твердо вирішивши розпитати в батька, хто це такий і чого тут був.

Але перед тим, як зайти до батька, Віті довелося зробити ще чимало в своєму невеликому, але морочливому господарстві Воно складалося з акваріума, де плавали золоті круглоокі і довгохвості рибки, і маленького щеняти, справжньої німецької вівчарки, у майбутньому грізного прикордонного пса. Правда, поки що майбутній герой кордону качався на ганку, немов маленький темносірий пухнастий жмуток шерсті, проте це Огурчика мало бентежило. Він сам годував свого собачку і сам перевіряв його здоров’я, торкаючись пальцем чорного вогкенького й холодного носика. Під час такої перевірки Шторм — так звали цю мирну й тиху собачку — намагався лизнути Вітину руку або лягти на спину, задерши всі чотири лапки догори, і Вітя тут же мусив нагадувати йому, що майбутньому прикордонникові так поводитися зовсім не личить.

Змінивши рибкам воду, Вітя зайшов у кімнату, де біля стола в глибокій задумі сидів батько. Водолаз навіть не помітив, як хлопець зайшов у кімнату. Вітя здивовано глянув на батька, озирнувся, потім здвигнув плечима і тихо вийшов.