Читать «Розбиваю громи» онлайн - страница 69

— Еге-гей! — закричала з лісу Зоя.

Вася озирнувся. Дівчина сиділа на кедрі, махала руками.

— Чого тобі? — крикнув Вася.

— Не лізь у воду. Застудишся-я-я!

— А як же інакше? Форель обгризе гілки, чи як?

Він, ахкаючи, ступив у воду, заходився обрубувати товсте віття. Дрібне можна й лишити, воно не заважатиме. Крижана вода допікала. Вася вискакував на берег, танцював, щоб зігрітись. Потім знову кидався рубати.

За дві години пліт був готовий. Вася критично оглянув свою роботу. Пліт вийшов незграбний, довгий, з хвостом — верхів’я ялин Вася не зміг відітнути. А може, й не треба. Пліт, схожий на рибу, краще триматиметься течії.

Хлопець ще вирубав дві довгі жердини, щоб штовхати пліт. Потім розвів вогнище — сірники він завжди тримав на грудях. Підсушив проти вогню свій та Зоїн мішки. Тим часом дівчина принесла з лісу дві пригорщі горіхів. Показала хлопцеві. Він скрушно похитав головою.

— Для білки на один зуб…

Я не винна, — жалібно сказала Зоя. — Нема більше.

— Не бідкайся. Зараз попливемо. За день доберемось до Кокси. Бач, як пре! Тільки слухайся мене!

— Буду слухатися, — покірно згодилася Зоя. — Командуйте, мій капітане!

— Мішки на плечі, — наказав Вася. — Щоб не замокли. Ось мотузка. Давай прив’яжу. А тепер — в путь… Не боїшся?

— Боюсь, — прошепотіла Зоя. — Але не дуже.

Вася зійшов на пліт, подав руку дівчині. Відштовхнувся від берега. Пліт заколихався, тихо поплив.

— Нічого, — задоволено скачав Вася. — Тримаються добре!

Він спрямував пліт по течії. Хвиля підхопила по: о, швидко метнула вперед. Пліт захитався на бурунах.

— Тримайся так, як лижники! — закричав Вася. — На зігнутих ногах!

— І довго? — Дівчина з тривогою поглядала на люту течію.

— Весь час!

— Васю, так у мене ж ноги одпадуть!

— Зате ціла будеш!

— Без ніг? Дякую тобі!

— Терпи!

— Терплю! Ой, ми на скелю налетимо!

— Не кричи! Я одіпхнуся! Так! От бач! Не треба паніки! А ти з того боку. Тільки слухайся мене!

— Єсть, капітане!

Вася дивився на подругу, і в серці його розквітала ніжність. Отака тендітна, невеличка дівчина, а тримається мужньо, як солдат…

Зоя піймала погляд Васі, жалібно всміхнулася.

— Чого дивишся? Я на мартишку схожа тепер. Одвернись!

— А я не на тебе дивлюсь! — пожартував Вася. — Я в душу заглядаю!

— Тим більше, — жахнулася Зоя. — Я дрижу, як заєць! Краще дивись вперед, а то стукнемось!

— Не стукнемось!

Пропливли мимо плота задумані ялини, суворі скелі, жовтіючі берези. Клекотіла Катунь, бризкала холодними хвилями на пліт, заливаючи їхні ноги. Дівчина тупцювала, цокотіла зубами, але мовчала.

— Може, пристанемо, — зрештою озвався Вася. — Ти, мабуть, замерзла.

— Та ні. Треба плисти далі. А то потемніє, тоді не можна буде…

На одному з поворотів підкралося лихо. Посеред ріки випнувся гострий, грізний поріг. По обидва його боки вода клекотіла, вирувала, спадала вниз потужною гривою. Дівчина судорожно скрикнула. Вася гарячково штовхав пліт ліворуч, до похилого берега. Не встиг! Течія люто закрутила пліт у вирі, вдарила переднім кінцем об скелястий берег і понесла на поріг. Вася схопив дівчину за руку, кинувся бігти. Стовбури розсілися, він шурхнув у воду, вдарився головою об сучок. На чолі показалася кров. Він побрів до берега, відчуваючи, що втрачає свідомість.