Читать «Розбиваю громи» онлайн - страница 29

— А хіба воно не так і є? Грязь і стид!

— Тихо. Нічого такого нема. Просто шкільні товариші. Вирішили хильнуть. Я тебе познайомлю. Вип’ємо разом.

Васю занудило. Всі романтичні барви поїздки в село поблякли, забруднилися.

Може, й справді випити? Забути все. Знову стане просто й весело. Як тоді. Опісля болітиме голова, але то нічого.

Він вийшов до вітальні. На нього дивилися два хлопці. Нормальні хлопці. Навіть гарні, веселі. Вони щиро подали йому руки, міцно потиснули.

— Ваня.

— Коля.

— Вася.

— Порядок, Вася. Ударимо по цимбалах. За приємне знайомство. Ти що полюбляєш? Вино? Коньяк?

— Налийте коньяку…

— О, аристократичний смак. З тебе вийде толк, Вася.

Льоля засміялася. Вася взяв стакан з коньяком, ковтнув залпом. Хлопці схвально переморгнулися.

— Порядок!

Знову налетіла гаряча хвиля, закрутила у вирі, кинула в безодню. А в свідомості задзвеніло здалека: бамдзінь-бом! бам-дзінь-бом! бам-дзінь-бом!

Що це? Звідки? Хто?

Варнякають п’яні голоси, не дають збагнути. А, пусте… Нічого не треба. Хай все пропадає. Так весело, так легко, хай так буде завжди…

ЧАСТИНА ДРУГА

ЗЛОДІЇ ДУШ

Вікно, в пітьму відчинене, принесе нічні голоси…

Східна мудрість

1

— Вася? Звідки ти так пізно?

— Добри… вечір, тату… З «Кукушки»… А щщо?

— Як з «Кукушки»? Ти ж школяр. Туди ж учнів не пускають?

— А ххі…ба у ммене… на лобі написано, що я… учень?

— Гм… Правда. А де ти грошей взяв?

— Друзі вгостили… Друзі…

— Якщо друзі — то можна… Я не проти. Можу підкинути тобі пару десяток. Ти вже дорослий — треба мати кишенькові гроші.

— Плювать я хотів на… кишенькові. Дай мені на справжні. Я хочу теж вгощать… друзів. Дай п’ятдесят. Ти багатий.

Хе-хе… Можна й п’ятдесят, Васю. Ми в твої годи не гуляли. Будували. Хоч ти за нас одгуляй. Молоді роки не вернуться…

— Хм! Гли…бока філософія, батьку! Бездонна! Треба було мавпі мільйони… літ ево…ево…еволюціонувати, щоб додуматися до такої мудрості…

— Ти що — смієшся?

— Де там? Вражаюсь… Схиляюсь… Дякую за асигнацію, старик!

— Що за жаргон?

— Відповідний… Сучасний. Слухай, тату, що ти думаєш про смисл… буття? Га?

— Не розумію. Чого це тебе на філософію потягло?

— Хочу докопатися до суті… Так в чому ж… смисл… га, батя?

— Гм. В кожного своє поняття, Васю. В щасті, в насолоді, в здоров’ї…

— Так… Ясно… А якщо моя насолода приносить горе іншому… що тоді?

— Не збагну, куди ти хилиш?

— Туди, туди, батьку… Туди, куди ти й подумав… Скажи, ти любив маму?

— Це не дитяча справа, Васю.

— Я ж не дитина… ти сам сказав. Відповідай — любив чи ні?

— Чого пристав з ножем до горла? Іди краще спати. На тобі ще десятку на завтра.

— Не треба мені твоєї десятки! Ти скажи — любив чи ні?

— Ти п’яний. Я йду до себе. Вже пізня ніч, мені завтра на роботу.

— Ні… ти не одкрутишся од мене. Якщо не любив… то підло було одружуватись. Ти йшов з нею по дорозі… Довго йшов…

— По якій дорозі? Що ти мелеш?

— Життєвій дорозі… а потім кинув… підло. А якщо любив… Теж підло… Бо не можна ж любить багатьох… жінок… не можеш ти любити… цю…

— Вася!

— Мовчу! Йду спати… Ха-ха… Гуд бай, батя. Дякую за кредит. Ха-ха…