Читать «Чорний обеліск» онлайн - страница 34

— Шампанського! — гримить Різенфельд диктаторським голосом.

Мене охоплює жах; Георг теж стурбований.

— Пане Різенфельд, — кажу я. — Тут шампанське дуже погане.

В цю мить я відчуваю, що знизу хтось на мене дивиться. Я здивовано оглядаюсь. Це акробатка: вона так вигнулась назад, що просунула голову між ноги. Зараз вона нагадує карлика з величезним горбом.

— Шампанське ставлю я; — заявляє Різенфельд, підкликавши кельнера.

— Браво! — гукає обличчя з підлоги.

Георг моргає мені. Він грає роль джентльмена, я ж маю виступати в скрутних ситуаціях. Так між нами домовлено.

Тому він каже:

— Якщо ви хочете шампанського, Різенфельд, ми вас почастуємо. Адже сьогодні ви наш гість.

— Про це не може бути й мови! Замовляю я, і годі!

Різенфельд сьогодні справжнісінький Дон-Жуан вищого класу. Він задоволено дивиться на золоту головку пляшки, обкладену льодом.

Багато жінок відразу зацікавлюються нами. Я теж не від того, щоб випити. Шампанське доведе Ерні, що вона надто рано викинула мене за борт. Я з задоволенням п'ю за здоров’я Різенфельда, він урочисто відповідає мені тим же.

З’являється Віллі. Цього й слід було чекати: він тут постійний гість. Ауфштайн із своєю компанією залишає зал, і Віллі займає сусідній столик. Він одразу ж встає і запрошує до себе Рене де ля Тур. Та підходить з вродливою дівчиною в чорній вечірній сукні. Я впізнаю в ній акробатку. Віллі знайомить нас. Акробатку звати Герда Шнайдер. Вона, ніби оцінюючи, кидає погляд на шампанське і на нас трьох. Ми слідкуємо, чи не зацікавиться нею Різенфельд: тоді б ми звільнилися від нього на вечір. Однак він зачарований Лізою.

— Як ви вважаєте, можна запросити її на танець? — питає він Георга.

— Я б вам не радив цього, — дипломатично відповідає Георг. — Але згодом ми, можливо, десь ще познайомимося з нею.

Він з докором дивиться на мене. Якби я в конторі не сказав, що ми не знаємо, хто така Ліза, все б було в порядку. Але хто міг подумати, що Різенфельд кинеться в романтику? Тепер уже пізно щось пояснювати йому. Романтики не мають почуття гумору.

— Ви танцюєте? — питає мене акробатка.

— Погано. Я не відчуваю ритму.

— Я теж. Спробуймо разом.

Ми втискуємось у натовп на танцювальний майданчик, і нас повільно затягує вперед.

— Троє чоловіків без жінок у нічному клубі, — каже Герда. — Чому так?

— А чом би й ні? Мій друг Георг запевняє, що той, хто веде з собою до клубу жінку, запрошує її наставити йому роги.

— Котрий із них ваш друг? Отой носатий?

— Ні, лисий. Він прихильник гаремної системи. Каже, що жінок не слід показувати.

— Звичайно… А ви?

— У мене немає системи. Я мов полова на вітрі.

— Не наступайте мені на ноги, — просить Герда. — Добра мені полова. Важите щонайменше сімдесят кілограмів.