Читать «Чорний обеліск» онлайн - страница 228

Але особливо цікаво спостерігати, як Ремарк одну за одною дезавуїрує тут свої власні старі ілюзії.

«Фронтове товаришування» було основною чеснотою героїв «На Західному фронті без змін», у «Поверненні» вони трагічно переживають його післявоєнне руйнування; Локамп, Ленц, Кестер («Три товариші») проносять міцну чоловічу дружбу крізь всі випробування. Проте Равік і Гребер уже самотні в своїх шуканнях. В «Чорному обеліску» письменник знову повертається до теми «солдатського братерства», але уже з іншого боку. І у Людвіга Бодмера є фронтовий друг — Георг Кроль, — заради якого він готовий вступити в смертельну сутичку з роз’ярілим шкуродером. Проте «фронтового товаришування» в тому дещо лубочно-ідилічному вигляді, в якому воно зображувалось у його ранніх творах, тут нема і сліду. Ресторатор Кноблох ненавидить Валентіна, який колись врятував йому життя на фронті, бо «старий товариш» скористався з необережної обіцянки годувати й поїти його до самої смерті. «Солдатське братерство» осмислюється в «Чорному обеліску» як вигадка тих, хто в своїх злочинних цілях прагне ідеалізувати війну:

«Спогади про війну й почуття фронтової дружби, яке було майже в кожного колишнього солдата, Волькенштейн (той самий майор, про якого згадувалося на початку статті. — Д. 3.) спритно підмінив гордістю за війну».

Колись Ремарк (хоча він і був пацифістом) зробив свій внесок у створення «культу» німецького солдата. В романі «На Західному фронті без змін» можна зустріти такі місця:

«Ми не переможені, бо як солдати ми досвідченіші й кращі; ми просто розчавлені і відтиснуті назад переважаючими силами противника».

У «Поверненні» Віллі Гомайєр, той самий рудий Віллі, що зустрічається і на сторінках «Чорного обеліска» (перехід персонажів з роману в роман дуже характерний для манери Ремарка), говорить новобранцям, які намагаються на вулицях революційного Берліна зірвати погони з лейтенанта Брейєра:

«Ви бажаєте стати людьми, але ж ви навіть ще й не солдати».

Незважаючи на всю ненависть раннього Ремарка до імперіалістичної війни, вона здавалась йому в той же час і своєрідною суворою школою життя, засобом виховання справжніх чоловічих добро-чесностей. В тому ж «Поверненні» фронт явно вигравав від порівняння з «м’якотілим» і «розбещеним» тилом: «У нас на фронті цінувалася людина, а не її професія»; «Ех, на фронті куди простіше було: живий, значить все добре»; «Там панувала грубість, грубість, але зате й щирість»; «Краще б нам не повертатися з фронту, там ми були принаймні разом», — такими й подібними сентенціями насичений весь роман.

Нині письменник не тільки не поділяє цієї точки зору, але й відверто полемізує з своїми власними старими помилками, заодно оголюючи і їх причини:

«Війна, яку майже всі солдати 1918 року ненавиділи, для тих, хто щасливо уцілів, поступово стала цікавою пригодою в їхньому житті. Вони повернулися до буденного життя, яке, коли вони ще сиділи в окопах і проклинали війну, ввижалось їм справжнім раєм. Тепер воно знову стало тільки буденним життям — з турботами й неприємностями, а війна здається чимось невиравним, далеким, пережитим, її, всупереч їхній волі і майже без їхньої участі, Переосмислено, підроблено, підмальовано. Масове вбивство обернулось на пригоду…»